Шановний пане голово!

Шановні колеги!

Шановні панове!

Ми надаємо великого значення проведенню останнього в цьому столітті самміту ОБСЄ у величному Стамбулі - одному із найбільших центрів світової цивілізації. Висловлюю особливу вдячність за гостинність та чудову організацію зустрічі Президенту Турецької Республіки Сулейману Демірелю та Уряду Туреччини. Ми сумуємо зараз з братським народом Туреччини, який з гідністю, мужністю та непохитністю зустрів тяжке випробування - руйнівний землетрус, що забрав тисячі людських життів. Ми поділяємо ваше горе і кажемо \"нехай воно залишиться в минулому\"

Пане голово!

У кінці двадцятого століття, яке перенесло страхіття двох світових війн та суворе випробування \"холодної війни\", перед Європою відкрився шлях до справжнього миру та стабільності. Однак, на жаль, ми поки ще не досягли повного втілення в життя цілей та принципів, що були проголошені майже чверть століття тому в Хельсінкі. Жорстокою реальністю стали загрози суверенітетові, територіальній цілісності та у цілому безпеці держав-членів ОБСЄ, що приносять біди та страждання мільйонам людей. Змушений ще раз звернути увагу міжнародного співтовариства на нестерпність становища, коли ось вже понад шість років одна п`ята частина території суверенного Азербайджану знаходиться під окупацією вірменських збройних сил, та мільйон азербайджанців внаслідок здійснених \"етнічних чисток\" вигнані із своїх рідних домівок.

На жаль, з часу нашого останнього саміту, мирний процес не приніс бажаних результатів. Співголови Мінської групи не виявили необхідної активності та послідовності для реалізації прийнятих на Лісабонському саміті ОБСЄ принципів, та мінський процес перейшов до пасивного стану. У цих умовах виникла необхідність здійснення безпосередніх зустрічей та переговорів між Президентами Азербайджану та Вірменії. Відбулося декілька зустрічей, які дозволяють сподіватися досягнень мирного урегулювання конфлікту. Звичайно, важливим фактором урегулювання є готовність обох сторін до компромісів. Однак компроміс, безперечно, обмежується межами, які встановлені принципами та нормами міжнародного права.

Нагірно-Карабахський регіон Республіки Азербайджан може та має стати регіоном мирного та безпечного спільного проживання вірмен та азербайджанців, що слугуватиме встановленню миру та нормальних добросусідських відносин між Азербайджаном та Вірменією. Для цього потрібно визволити захоплені території Азербайджану, для цього потрібно визначити відповідний статус Нагірного Карабаху у складі Азербайджанської Республіки.

Хочу зазначити, що наші переговори з Президентом Вірменії не можуть замінити діяльність Мінської групи ОБСЄ, яка несе відповідальність за урегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту. Я закликаю глав держав та урядів країн-співголів Мінської конференції докласти всіх зусиль для поновлення найближчим часом переговорів в рамках Мінської групи. Світове співтовариство повинно послідовно та рішуче обстоювати принципи з урегулювання конфлікту.

Крізь призму цих проблем ми розглядаємо роль ОБСЄ у наступному столітті. ОБСЄ повинно рішуче діяти,захищаючи свої принципи та значно посилити свої оперативні можливості, у першу чергу, розвинути свої багатонаціональні миротворчі сили.

Вважаю необхідним підвищення ефективності договору про звичайні збройні сили в Європі. Азербайджан в умовах мілітаризації регіону та протиправного розміщення іноземних озброєнь на окупованих азербайджанських землях, що загрожує його безпеці, максимально виконує свої обов`язки за договором. Дії ж деяких держав підривають і договір, і безпеку держав-учасників.

Невід`ємною частиною Європи є регіон Південного Кавказу. Я закликаю глав держав та урядів США, Європейського Союзу, Росії, Туреччини, Грузії, Вірменії та всіх інших зацікавлених членів ОБСЄ до рішучих дій, спрямованих на вирішення проблем нашого регіону. Я пропоную створити пакт безпеки та співробітництва на Південному Кавказі. Такий пакт повинен закріпити принципові основи міждержавних відносин та урегулювання конфліктів. Такий пакт повинен виключити із регіону іноземну військову присутність та розділові лінії, запобігти агресії та етнічним чисткам, сепаратизму та тероризму, діям на основі здійсненого факту та подвійним стандартам. Такий пакт повинен призвести до встановлення миру, стабільності та безпеки в регіоні, до економічного процвітання та співробітництва суверенних, незалежних демократичних держав Південного Кавказу. Успішні дії міжнародного співтовариства на Південному Кавказі на порозі ХХІ століття будуть суттєвим внеском у створення вільної, неподільної безпечної Європи.