Вельмишановний пане Президенте!

Хочу висловити Вам глибоку занепокоєність у зв`язку з відсутністю прогресу в урегулюванні вірмено-азербайджанського конфлікту. Територіальна цілісність Азербайджану, залишається порушеною, 20 відсотків азербайджанських земель ще знаходяться під окупацією вірменських збройних сил, один мільйон азербайджанських біженців, насильно вигнаних із рідних країв, ось вже п`ять років, зазнає великих утрат. Резолюції Ради Безпеки ООН №№ 822, 853, 874, 884 з вимогою беззастережного виведення вірменських збройних сил з окупованих земель не виконуються.

З метою мирного вирішення конфлікту в травні 1992 року була створена Мінська група ОБСЄ та визначено мандат майбутньої мирної конференції На конференції Вірменія та Азербайджан визнані сторонами конфлікту, а азербайджанська та вірменська громади Нагірного Карабаху - зацікавленими сторонами.

Незважаючи на це, агресія Республіки Вірменія, розпочата проти Азербайджану в 1988 році, продовжувалась та поряд з Нагірно-Карабахською автономною областю було окуповано ще сім великих районів Азербайджану.

Протягом минулих семи років було докладено великих зусиль для створення ефективного процесу переговорів у рамках Мінської групи. Але у зв`язку з деструктивною позицією Республіки Вірменія переговори постійно заходили в безвихідь і не дали ніяких позитивних результатів.

Внаслідок зусиль, докладених нами для мирного вирішення конфлікту та підтримки цих зусиль Мінською групою, у травні 1994 року було досягнуто припинення вогню, що триває і досі. Рішення, яке було винесено на Будапештському самміті ОБСЄ у грудні 1994 року про створення багатонаціональних міжнародних сил, які мають прибути до регіону та забезпечити ліквідацію наслідків збройного конфлікту, а також рішення Лісабонського самміту ОБСЄ у грудні 1996 року, які визначили міжнародну правову базу урегулювання конфлікту після підписання мирної угоди, можуть вважатися політичним досягненням великої ваги для справедливого урегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту. Однак внаслідок обструкції, яку продовжує Республіка Вірменія, та нездатності ОБСЄ закликати її до порядку, рішення цих саммітів не виконано.

Як відомо, 1 червня 1997 року співголови Мінської групи ОБСЄ в особі Росії, США та Франції, спираючись на лісабонські принципи урегулювання конфлікту, подали проект всебічної угоди із двох частин - припинення збройного конфлікту та визначення статусу Нагірного Карабаху. В той час, коли азербайджанська сторона прийняла ці пропозиції співголів, Вірменія висловила свою незгоду з ними. Вірменія, не бажаючи визнавати територіальну цілісність Азербайджанської Республіки, а також спираючись на неприступність визначення статусу Нагірного Карабаху до скликання Мінської конференції, відхилила пропозиції співголів. До речі, варто зазначити, що 20 червня 1997 року під час відомої Денверської зустрічі в США, президенти Росії, США та Франції в спеціальній заяві зазначили, що підтримують ці пропозиції.

19 вересня 1997 року співголови Мінської групи висунули нову, другу після Лісабонського самміту пропозицію, яка передбачала поетапне урегулювання конфлікту. Згідно з цією пропозицією на першому етапі передбачалося визволення шести окупованих районів, за винятком Лачінського району, що розташовані за межами адміністративних кордонів колишньої Нагірно-Карабахської автономної області Азербайджану, здійснення операції ОБСЄ, спрямованої на захист миру, повернення біженців на звільнені території, а також відбудову зруйнованих внаслідок війни, важливих для життєдіяльності Вірменії та окупованого нею Нагірного Карабаху, комунікацій. Потім на другому етапі, після ліквідації наслідків збройного конфлікту, сторони повинні були зайнятися визначенням статусу Нагірного Карабаху у складі Азербайджанської Республіки та вживанням заходів для його безпеки.

10 жовтня 1997 року у Страсбурзі Азербайджан та Вірменія на рівні президентів двох країн дали згоду продовжити процес переговорів на підставі пропозицій 19 вересня 1997 року, що дало нам можливість сподіватися на успіх процесу переговорів для досягнення справедливого урегулювання конфлікту. Однак потім відставка Президента Вірменії Левона Тер-Петросяна та посилення суворих позицій нового керівництва Вірменії звели нанівець можливість пропозиції переговорів на цій справедливій основі.

Після перерви, з якою зволікали, представники співголів Мінської групи, мабуть, бажаючи оживити переговорний процес, 9 листопада 1997 року висунули вже третю пропозицію, яка дуже розчарувала азербайджанську сторону та не дала можливості продовжити переговори. Ця пропозиція спиралась на існуючу у світовій практиці ідею “спільної держави ” та була відступом від попередньої позиції, що витікала із рішень та принципів, затверджених двома саммітами ОБСЄ. Ці пропозиції, насправді, визначають Нагірний Карабах як державну територіальну структуру у формі республіки та дають йому рівний з Азербайджаном статус в рамках вигаданої, “загальної держави”. Одночасно, посилання на те, що ця “ спільна держава ” буде створена в рамках міжнародно-визнаних кордонів Азербайджану, не дає гарантій для суверенітету та територіальної цілісності Азербайджану, насправді, порушує їх.

Я вважаю, що необмірковані дії посередників, безумовно, завдали серйозної шкоди процесу урегулювання й відкинули його назад. Це викликає глибоку занепокоєність, зокрема, тому, що як неодноразово заявлялося, Російська Федерація продовжує озброювати Республіку Вірменія. Виразним доказом тому є постачання Росією Вірменії літаків МИГ-29 та ракет С-300 слідом за незаконною передачею озброєння на один мільярд доларів США.

По-моєму, коли співголови не будуть виявляти рішучості, коли керівники США, Росії та Франції не вживатимуть дійових заходів, то неможливо буде досягти справедливого урегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту. Вірність трьом принципам Лісабонського самміту, за які проголосувало 53 держави світу, має особливе значення.

Зважаючи на все це, шановний пане Президенте, звертаюсь до Вас і як до співголови Мінської групи ОБСЄ та дуже прошу посилити Вашу особисту діяльність, а також роботу зовнішньополітичного відомства вашої країни для якнайшвидшого урегулювання на основі принципів Лісабонського самміту цього конфлікту, який є джерелом серйозної небезпеки для миру та стабільності в Європі.

З повагою,

Гейдар Алієв, Президент Республіки Азербайджан.

Газета "Бакинский рабочий", 17 квітня 1999 року