Ходжалинська трагедія – злочин проти людства


Політика геноциду та агресії, яка проводилась по відношенню до азербайджанського народу вірменськими націоналістами, налічує понад двохсотлітню історію. Метою цієї політики було витіснення азербайджанців з їх споконвічних земель і створення «Великої Вірменії», вигаданої вірменськими істориками та ідеологами. Для здійснення своєї ганебної та небезпечної політики ними використовувались різноманітні методи та засоби, фальсифікація історичних джерел, політичні провокації, на державному рівні підтримувався войовничий націоналізм, сепаратизм і агресія щодо сусідніх держав. З цією метою у Вірменії та в окремих зарубіжних державах було створено «національно-культурні», релігійні, політичні й навіть терористичні організації, було мобілізовано можливості вірменської діаспори й лобі. 

Роздробленням на дві частини азербайджанських земель в результаті війн, які йшли в першій чверті ХІХ століття між Росією та Іраном, було дано старт процесу цілеспрямованого масового переселення на територію Карабаху вірмен з Ірану та Туреччини, що докорінно змінило демографічну ситуацію в Карабасі. В 1905 році вірменськими націоналістами щодо азербайджанців на їх власній землі була вчинена бійня, були зруйновані сотні населених пунктів. В 1918 році за підтримки Бакинської комуни, чиє політичне і військове керівництво складалося в основному з вірмен, був здійснений мерзенний план, який мав за мету очистити Бакинську губернію від азербайджанців. В результаті було знищено десятки тисяч мирних жителів, зруйновано населені пункти, пам`ятки культури, мечеті та школи. Вірменами була вчинена розправа над мирним азербайджанським населенням в Гянджі, Шамасі, Губі, Лянкарані, Карабасі, Мугані та в інших куточках Азербайджану.

 Політика геноциду й депортації по відношенню до азербайджанців була продовжена витонченими та підступними методами і за радянської влади, яка проголосила гасло про рівність націй та народів. В цей період щодо Азербайджану було прийнято безліч невірних і несправедливих рішень. В 20-их роках Зангезур, який був територією Азербайджану, без всяких на те підстав, був переданий Вірменії. Таким чином, стародавня земля Азербайджану – Нахчивань – виявилась відірваною від решти частини нашої Батьківщини. В Нагірному Карабасі була створена вірменська автономія. В результаті прийнятого керівництвом СРСР авантюрного рішення в 1948-1953 роках вірменам вдалося добитися депортації з поконвічних земель сотень тисяч азербайджанців, і,фактично, створити на території Вірменії моноетнічну республіку.

1988 року розпочався безпідставний нагірно-карабаський конфлікт. Бурхлива вірменська реакція на азербайджанських територіях і гіркі страждання безвинного азербайджанського населення, котрий став жертвою цієї реакції, на жаль, були зустрінуті байдужим мовчанням керівництва колишнього СРСР та цивілізованого світу. Надихнувшись і скориставшись подібною ситуацією, вірмени приступили до послідовного продовження політики геноциду проти азербайджанців і вчинення небачених в історії злочинів. Збройними силами Вірменії було окуповано 20 відсотків території Азербайджану, в тому числі 7 районів навколо Нагірного Карабаху – Кельбаджар, Лачин, Агдам, Фізулі, Джебраіл, Губадли та Зангілан. Понад мільйон азербайджанців було по-варварськи вигнано з споконвічних земель, десятки тисяч людей було вбито, стали інвалідами, взято в полон. Було зрівняно із землею сотні будівель, тисячі культурних, освітніх закладів і установ охорони здоров`я, пам`яток культури та історії, мечетей, місць поклоніння, цвинтарів, які стали жертвами небаченого вірменського вандалізму.

Трагедії, які було вчинено в перші роки конфлікту вірменськими озброєними бандитами в селах Нагірного Карабаху - Каркіджахан, Мешали, Гушчулар, Гарадагли, Агдабан та інших, де проживали азербайджанці, і, насамкінець, геноцид в Ходжали, є злочином який назавжди залишиться чорною плямою на совісті «знедолених і багатостраждальних вірмен».

Ходжалинська трагедія є одним з найжахливіших злочинів ХХ століття, який було скоєно щодо азербайджанського народу вірменами - авторами шовіністської політики зі створення «Великої Вірменії» і багатоетнічної держави. В результаті своєї безкарності, й того, що досі світовою спільнотою і міжнародними організаціями не було усвідомлено, засуджено їхні злочини, в кінці ХХ століття вірменські загарбники продовжили розпочате в 1905 році загарбання азербайджанських земель, вчинивши жахливі злочини та звірства проти людства.

Ніч на 26 лютого 1992 року була вписана в історію Азербайджану кривавими літерами. Вірменські збройні сили, які розташовувались в місті Ханкенді ще з часів СРСР, за підтримки техніки і військових 366-го мотострілкового полку (значна частина особового складу якого була з вірмен) зрівняли із землею стародавнє місто Ходжали.

Спочатку Ходжали було зруйновано в результаті інтенсивного обстрілу із гармат та іншої військової техніки. На території міста спалахнули пожежі. Згодом з декількох напрямів в місто вторглися сухопутні сили,які вчинили жорстоку розправу над мешканцями міста.

В цей день протягом короткого часу вірменські озброєні групи жорстоко, зі звірячими тортурами знищили 613 мирних жителів, а 421 нанесли тяжкі каліцтва. Мирне населення, якому вдалося вирватись із оточення, з особливою жорстокістю було вбито в лісах вірменськими військовими, що влаштували засідку. Озвірілі кати знімали з людей скальпи, відрізали різні частини тіла, виколювали очі немовлятам, розрізали животи вагітним жінкам, живими закопували людей в землю чи спалювали, а решту трупів замінували.

В цей період 1275 осіб пропало безвісти й було взято в полон. Місто з 10-и тисячним населенням було розгромлено, будівлі були зруйновані та спалені. Доля 150 осіб, в тому числі 68 жінок і 26 дітей, невідома досі. В результаті трагедії, понад тисячі осіб з числа мирного населення стали інвалідами, отримавши кульові поранення різного ступеня тяжкості. В числі убитих було 106 жінок, 83 малолітні дитини, 70 людей похилого віку, 487 осіб стали каліками, з них 76 підлітків.

В результаті цього військово-політичного злочину 6 сімей було знищено повністю, 25 дітей втратили обох батьків, 130 дітей втратили когось одного з батьків. З числа жертв 56 осіб було спалено заживо.

За словами Президента Азербайджанської Республіки пана Ільхама Алієва, сказаними у зверненні до азербайджанського народу з нагоди річниці Ходжалинського геноциду, « без всякої військової необхідності сотні мирних людей було вбито з жорстокістю аналогів якої в історії ще не було, а їх трупи були піддані нарузі. Були знищені діти, жінки, люди похилого віку, цілі сім`ї. В кінці ХХ століття відбулося одне з найтяжчих злочинів не тільки азербайджанського народу, але і проти всього людства. За своєю тяжкістю, варварством і жорстокістю Ходжалинська трагедія посідає серед злочинів, скоєних проти людства, особливе місце».

Важко у явити що подібні варварства, які не мають аналогів в історії, були скоєні людьми в кінці ХХ століття на очах у всього світу!

Поряд з проявом політики терору проти державної незалежності та територіальної цілісності Азербайджану, цей акт масової й нещадної бійні є жорстоким злочином не лише проти азербайджанців, але й проти людства в цілому. Здійснивши цей геноцид в Ходжали, вірменські націоналісти переслідували мету залякати азербайджанський народ, який не бажав віддати загарбникам свої землі,зломити його волю до боротьби й знищити.

Операцією з нападу на місто Ходжали керували: командир 2 -го батальйону 366 -го полку Сейран Оганян, командир 3-го батальйону Євген Набоких, начальник штабу 1-го батальйону Валерій Чітчян. До операції було залучено понад 90 танків, бойових машин та інша військова техніка. У геноциді мирного населення брали активну участь військовослужбовці полку : Славік Арутюнян, Андрій Ішханян, Сергій Бегларян, Мовсес Акопян, Григорій Кісебекян, Вачик Мірзоян, Вачаган Айріян, Олександр Айрапетян та інші, з членів вірменських збройних формувань - Каро Петросян, Сейран Тумасян, Валерик Григорян та інші. Було з`ясовано, що в числі тих хто вчинив жорстоку розправу над мирним населенням в Ходжали були: начальник відділу внутрішніх справ міста Ханкенді Армо Абрамян, начальник відділу внутрішніх справ Аскеранського району Маврик Гукасян, його заступник Шаген Барсегян, голова вірменського народного фронту в Нагірному Карабасі Віталій Баласанян, начальник міської в`язниці в Ханкенді Сержик Кочарян та інші.

С.Оганян, який був майором в період вчинення геноциду в Ходжали, нині носить генеральські погони і є міністром оборони Республіки Вірменія. Багато з тих, хто брав участь у скоєнні цього злочину, також займають різні посади при маріонетковому режимі, створеному Вірменією, і в державних органах Вірменії.

У Резолюції 96 Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946 вказується, що геноцид, своїм невизнанням права на життя груп людей, ображає людську гідність, позбавляє людство створених людьми матеріальних і духовних цінностей. Подібні дії повністю суперечать цілям і завданням ООН. У Конвенції « Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», прийнятої Резолюцією 260 Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1948 року, яка набрала чинності в 1961 році, була закріплена правова основа злочину геноциду. Держави, які приєдналися до Конвенції, взяли на себе зобов`язання вживати всіх заходів для запобігання геноциду та покарання його винуватців, підтвердивши, що геноцид є злочином, що порушує норми міжнародного права, незалежно від того, в мирний чи воєнний час він мав місце. Характер і масштаби жахливого злочину, скоєного в Ходжали, показують, що при його вчиненні мали місце всі дії, що є складовою геноциду, відображені в даній Конвенції. Запланований акт масової та нещадної бойні був здійснений з метою повного знищення людей, що живуть на цій території, саме з причини того, що вони були азербайджанцями.

Факти, пов`язані з ігноруванням Вірменією міжнародних правових норм, що визначають норми поведінки під час війни, всім цим не обмежуються. Згідно з вимогами міжнародного гуманітарного права, війна повинна вестися лише між збройними силами сторін збройного конфлікту. Цивільне населення не повинно брати участь в боях і до нього має виявлятися повага. Згідно зі статтею 3 IV Женевської конвенції «Про захист цивільних осіб під час війни», замах на життя і безпеку цивільного населення, в тому числі вбивства різними засобами, заподіяння каліцтв, жорстоке поводження з населенням, заподіяння мук і тортур, замах на людську гідність, образи й принизливі дії щодо населення забороняються. У статті 33 Конвенції вказується, що жодна цивільна особа не може бути покарана за не скоєне нею правопорушення.

Однозначно забороняється застосування до цивільного населення колективних каральних заходів, його залякування, терористичні дії та репресії. Відповідно до статті 34 даної Конвенції, також забороняється брати цивільне населення в заручники. Однак вірмени відкрито продемонстрували неповагу до цього принципу, взявши в заручники тільки в Ходжали понад тисячу осіб. Проігнорувавши ці правові норми, вірменські збройні формування вдалися до жорстоких методів для знищення мирного населення Ходжали. Вище перелічене підпадає під умови вчинення злочину геноциду, передбачені в Конвенції « Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» від 9 грудня 1948 року.

Особи, які вчинили нечувані звірства проти мирного азербайджанського населення під час захоплення Ходжали та грубо порушили тим самим вимоги Женевської конвенції, статті 2, 3, 5, 9 і 17 «Загальної декларації про права людини», вимоги Конвенції «Про захист дітей та жінок в надзвичайних обставинах і в період військових конфліктів», Конвенцією «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», досі не покарані. А безкарність продовжує створювати основу для вчинення нових злочинів.

Вірменія не цурається скоєних звірств, навпаки, безсовісно виправдовує геноцид, здійснений проти азербайджанців, а ті, хто скоїв його, вважаються національними героями. У Вірменії відкрито проводиться антиазербайджанська політика, в масштабі держави створюються ідеологічні основи для захоплення нових азербайджанських земель. Сфальсифікована вірменська історія зводиться до рангу державної політики з метою створення ґрунту для виховання вірменської молоді в дусі шовінізму.

Як би не було дивно, але парламентарі низки країн, закриваючи очі на подібний реальний геноцид, яким є Ходжалинська трагедія, перетворили на предмет обговорень легенду про «геноцид вірмен », і з зневагою поставившись до історичних істин, навіть ухвалили з цього приводу несправедливі рішення. Саме це є однією з причин до теперішнього часу, з вини вірменської сторони, безплідності спроб мирного врегулювання вірмено- азербайджанського нагірно - карабаського конфлікту.

Роздуваючи з року в рік події 1915 року, коли ніби-то стався геноцид вірмен, вірменські історики та політики прагнуть віддати забуттю у свідомості світової громадськості масове винищення азербайджанців, яке насправді здійснюється з початку століття. Тим самим намагаючись збити її з пантелику.

Азербайджанські землі досі знаходяться під окупацією. Вірменськими катами на догоду своїм жадібним цілям нещадно знищені безвинні люди. Обов`язком кожного азербайджанця є домогтися визнання Ходжалинської трагедії міжнародним співтовариством як акту геноциду та злочину проти людства. Подібний злочин не повинний повторитися.

За словами, сказаними з приводу цієї події загальнонаціональним лідером азербайджанського народу Гейдаром Алієвим, «Ходжалинська трагедія є однією з найбільших людських трагедій ХХ століття. Істина про Ходжалинский геноцид повинна бути всебічно доведена до уваги світової громадськості, щоб трагедія, подібна Ходжалинській, якій немає аналогів за жорстокістю, більше не змогла повторитися в жодному куточку світу. Повинна провадитися серйозна й цілеспрямована робота з тим, щоб всі люди, вірні ідеалам гуманізму, змогли висловити свою категоричну, однозначну позицію щодо цієї трагедії».

Саме після повернення до керівництва країною в червні 1993 року, за вимогою народу, Загальнонаціонального лідера азербайджанського народу Гейдара Алієва стало можливим надання політико - правової оцінки багатьом нашим національним трагедіям, у тому числі Ходжалинському геноциду. З ініціативи Загальнонаціонального лідера Міллі Меджліс країни ухвалив 24 лютого 1994 Постанову «Про День Ходжалинського геноциду». У цьому документі були в подробицях розкриті причини та названі винуватці трагедії.

Безсумнівно, виняткова роль у доведенні до уваги світової громадськості істин про Ходжали, поширенні цих істин в світі, заходи, що вживаються з надання цьому геноциду об`єктивної оцінки, належить Фонду Гейдара Алієва під керівництвом пані Мехрібан Алієвої. Фонд Гейдара Алієва ось вже котрий рік поспіль проводить в 70 країнах світу заходи, присвячені Ходжалинській трагедії. Фонд проводить конференції, вечори пам`яті, видає книги, буклети, випускає DVD -диски, знімає фільми.

З року в рік поширюється міжнародна кампанія «Справедливість Ходжали», ініційована віце-президентом Фонду Гейдара Алієва, головою Азербайджанської молодіжної організації Росії пані Лейлою Алієвою. У рамках цієї кампанії в усьому світі проводяться сотні акцій. Майже у всіх країнах - членах Європейського союзу, а також в СНД, Азії, Південній та Північній Америці проводяться конференції, семінари, пікети. Завдяки цій кампанії, трагедію в Ходжали визнала низка міжнародних форумів. З ініціативи Фонду та Молодіжного форуму ОВК Ходжалинська трагедія була визнана депутатами парламентів 31 країни як злочин проти людства. Провідними світовими університетами в 20 країнах світу проводяться флеш -моби молоді. Поряд з цим, почався новий етап кампанії розповсюдження петицій і звернень, що висувають вимогу щодо визнання цієї трагедії як акту геноциду та злочину проти людства, які адресуються главам держав і урядів, Мінської групи ОБСЄ, ПАРЄ, Секретаріату ООН, парламентам світу та міжнародним організаціям.

Міжнародна кампанія з інформування та агітації «Справедливість Ходжали», націлена на доведення до уваги світової громадськості істин про Ходжалинську трагедію і надання світовою громадськістю цій трагедії політико - правової та моральної оцінки, успішно ведеться в даний час тисячами добровольців в багатьох країнах світу.

Азербайджанська держава проводить цілеспрямовану й послідовну діяльність, щоб довести до уваги світової громадськості злочини, скоєні проти азербайджанців вірменськими націонал - шовіністами, в тому числі істину про Ходжалинську трагедію, за її визнання як геноциду.

Світова громадськість, у свою чергу, вже дуже добре усвідомлює те, в чому полягає істина. Особлива резолюція, прийнята у зв`язку з Ходжалинським геноцидом Організацією Ісламська Конференція, є першим документом, прийнятим міжнародною організацією, яка визнала цю трагедію як «злочин проти людства». У Резолюції, прийнятій 51 країною, Ходжалинській трагедії була дана оцінка як «масового геноциду мирного населення, скоєного вірменськими збройними силами» і «злочину проти людства».

На відміну від вірменських націоналістів, Азербайджан не переслідує мети отримання від цього питання будь-яких політичних, фінансових, територіальних та інших дивідендів. Наша мета - відновлення історичної справедливості, викриття злочинців і передання їх до суду світової громадськості. Отже, загроза для світу етнічного сепаратизму вірменських націонал - шовіністів, здійснюваного ними в регіоні, а також їх ідеологія ненависті й терору щодо інших народів повинні бути розкриті. Це наш громадянський та людський обов`язок перед пам`яттю тих, хто героїчно загинув в Ходжали.