Шановний  пане  Голово !

 Драматична ситуація, що склалася в моїй країні в результаті продовження і ескалації вірменської агресії, спрямованої на територіальне розчленування суверенної азербайджанської держави, змушує мене звернутися до Вас з цим посланням.

Будучи прихильником принципів і норм  міжнародного права,  виходячи з ідей міжнародної  безпеки та співробітництва і спираючись на права й  обов\'язки  членів  цієї міжнародної організації , Азербайджан дав згоду на посередництво НБСЄ  у мирному  врегулюванні  кривавого конфлікту, нав\'язаного йому  Республікою  Вірменія. Під час довгого і важкого процесу врегулювання  уряд Азербайджану, виявляючи  прагнення  до мирного розв\'язання  конфлікту і максимум  гнучкості  й  конструктивізму, вів напружений пошук  шляхів припинення кровопролиття  та  виходу на міцну основу переговорів. Однак  грубе порушення  Вірменією   її  зобов\'язань перед світовим  співтовариством  і Азербайджаном  підриває  наші мирні зусилля.

 З дня прийняття  Радою  Міністрів НБСЄ рішення  про мінську    конференцію  пройшов  вже понад рік, однак сьогодні ця ідея як ніколи є далекою від реальності. Якщо рік тому ми говорили про необхідність звільнення  Шуші та  Лачина, як єдино можливий  шлях   приведення ситуації у відповідність з тією, яка мала місце на день прийняття рішення Радою міністрів,  то сьогодні вірменським агресором захоплено понад 17 відсотків азербайджанських територій. Окупована  вся нагірна частина Карабаху, Лачинський (південна частина у травні 1992 року, а північна - у квітні 1993-го), Kельбаджарський  райони, села  Нахчиванської  автономної  республіки, Газахського,  Фізулинського, Зангіланського, Агдамського районів Азербайджану.  Всього захоплено 503 населених пункти.  Загальна  кількість  біженців  та переселенців  становить  567 тисяч осіб. Почавши з політичної агресії, що виразилася в  ухваленні  віроломних рішень про приєднання  Нагірного  Карабаху  до своєї території, і перейшовши  потім до засилання емісарів і терористів , а також і  постачань озброєнь, сьогодні  Вірменія  проводить  широкомасштабні військові дії на азербайджанській землі, ігноруючи заклики  й рішення НБСЄ  та  ООН,  у тому числі  й  резолюцію 822  Ради  Безпеки, що однозначно зажадала виходу  окупаційних  сил  з  Азербайджану. Зусилля  НБСЄ, спрямовані на реалізацію  резолюції, блокувалися  повною  відмовою вірменської сторони від  виконання  законних  вимог  посередника , більше того, висуванням неприйнятних  умов.  В результаті цих дій  Республіки  Вірменія  останній візит  Маріо  Раффаеллі  в регіон, як і попередні, не дав жодних підстав для сподівань на швидку реалізацію резолюції РБ ООН і довгоочікуване припинення кровопролиття.

Будь-які  посилання  вірменської сторони на непокору вірменських збройних формувань, що діють в Нагірному Карабасі, Республіці Вірменія, абсолютно безпідставні. Всі поставки важкого озброєння, боєприпасів, живої сили, а також безпосереднє керівництво військовими  діями  здійснюється Республікою Вірменія  через анексований  Лачинський  район.

 Використавши паузу, що виникла, Вірменія  після від\'їзду місії  Раффаеллі приступила  до нового масованого наступу, в ході якого її збройними силами було захоплено місто  Агдам.  Цей віроломний  акт завдав  нищівного удару по   мирному  процесу, що триває. Раніше  уряд  Азербайджану попереджав Раду  Безпеки про те, що затягування  процесу створює небезпечну ситуацію, що загрожує великою катастрофою. Нинішня обстановка  настійно вимагає втручання  Ради Безпеки  на основі  повноважень, даних  їй  відповідно до Статуту  ООН.  Необхідно  вжити  невідкладних  заходів, які будуть  спрямовані  на приборкання  агресора, припинення  кровопролиття   та  звільнення захоплених азербайджанських  територій. У зв\'язку з  викладеним, прошу негайно  скликати  Раду  Безпеки.

Гейдар Алієв,

виконуючий  повноваження  Президента  Азербайджанської  Республіки, Голова  Верховної  Ради  Азербайджанської  Республіки. 

Переклад  здійснено з  газети  \"Бакинский   рабочий\", 29 липня 1993року