Із бесіди Президента Азербайджанської Республіки Гейдара Алієва на зустрічі з послом США у Вірменіїї Джоном Ордвеєм - Президентський палац, 30 жовтня 2002 року

Гейдар Алієв: Шановний пане посоле, ласкаво просимо до Азербайджану. Вітаю і посла США в Азербайджані, ми давно не бачилися. Знаю, що мета вашого візиту до Азербайджану полягає у зборі певної інформації, пов'язаної з вірмено-азербайджанським конфліктом, і наданні нам допомоги. Якщо це так, то я вітаю дану ініціативу і дуже радий цьому.

Джон Ордвей: Пане Президенте, насамперед хочу висловити Вам вдячність за те, що Ви приділили час і зустрілися з нами. Вдячний Вам за це. Нам дуже приємно зустрічатися з Вами. Як Ви зазначили, ми дійсно переслідуємо таку мету і дана ініціатива виходить від нас обох, зокрема від посла Уїлсона, який запропонував, щоб посли США в Азербайджані та Вірменії здійснили взаємні візити. Шість місяців тому пан Уїлсон побував у Вірменії, і ось зараз я знаходжуся в Азербайджані.

Під час мого перебування тут я зустрівся із студентами, представниками релігійних громад, опозиційних партій, депутатами й офіційними особами. Я отримав достатньо широку інформацію про Азербайджан. Я намагався вникнути в суть питання, зрозуміти позицію Азербайджану. Після цього я ще більше переконався в тому, що всі ми повинні мобілізувати свої сили для досягнення мирного врегулювання конфлікту.

Звичайно, Мінська група та співголови впритул займаються рішенням даного питання. Ми ж - пан Уїлсон і я - намагаємося підтримати цей процес, викласти свою позицію.

Як співголови Мінської групи, так і країни, які входять до неї, вважають, що питання повинно бути врегульоване мирним шляхом. Ви й самі неодноразово заявляли про те, що є прихильником такого рішення. Я неодноразово чув це і від президента Кочаряна. Таким чином, всі ми вважаємо, що воєного шляху вирішення питання не існує. Тому необхідно шукати політичні компроміси. Потрібна політична воля, для того, щоб добитися врегулювання питання. Внаслідок його рішення буде забезпечено розвиток як вашої країни, так і Вірменії, та й регіону в цілому. Зі свого боку ми теж зробимо все можливе, щоб сприяти цьому.

Хочу також зазначити, що мені дуже приємно знов знаходиться у Баку. Мені судилося було приїхати сюди і в 1986 році. Сьогодні я є свідком дуже великих, позитивних перетворень у Баку. У той час функціонувала структура "Молоді американські політичні лідери". Я приїжджав сюди у складі її представників.

Гейдар Алієв: Чудово, ви можете порівняти.

Джон Ордвей: Звичайно, можу. Але це навіть не піддається порівнянню. Оскільки цього разу я бачу Баку більш упорядкованим, красивим, привабливим.

Гейдар Алієв: Дуже дякую. Я досить уважно вислухав вас і схвалюю ваш візит до Азербайджану, виконану тут роботу. Це дуже потрібно нам, зокрема Азербайджану. Тому що необхідно, щоб як у Вірменії, Вашингтона, Мінської групи, так і у співголів - у всіх була достовірна, повна інформація про нинішні реалії Азербайджану - я кажу це у зв'язку з вірмено-азербайджанським конфліктом. Я не сумніваюся у тому, що посольство США в Азербайджані, посол та його працівники, природно, здійснюють це завдання. Разом з тим, перебування в Азербайджані посла США в країні, що є протилежною стороною конфлікту, збір ним певної інформації та її узагальнення мають важливе значення.

Вам добре відома позиція нашої держави, особисто Президента Азербайджану у зв'язку з урегулюванням вірмено-азербайджанського конфлікту. Позиція відома - я неодноразово заявляв, що ми прагнемо й надалі повинні прагнути до мирного вирішення питання. Проте невирішеність питання протягом довгого часу, невиконання обіцянок про його рішення мирним шляхом, природно, викликають у нашому суспільстві різні думки, різні настрої. Думаю, що у ці дні ви бачили й чули це.

Я і сьогодні повторюю, що питання необхідно вирішити мирним шляхом. Проте питання досі не вирішене, і це значно ускладнює становище Азербайджану порівняно з Вірменією. Не торкаючись внутрішньої політико-економічної ситуації у Вірменії, хочу сказати, що жоден квадратний метр вірменської території не окупований. У Вірменії немає людей, які стали переселенцями на своїй землі. Немає тих, хто живе в наметах. А головне, Вірменія повністю контролює свою територію. Територіальна цілісність складає основу кожної суверенної держави. Територіальна цілісність у Вірменії зберігається з часу здобуття нею державної незалежності до теперішнього часу. В Азербайджані ж не все гаразд. Територіальна цілісність нашої країни порушена, і ми досі не можемо її відновити. Ось у чому відмінність.

Природно, затягування питання не відповідає інтересам і самої Вірменії. Проте в результаті цього Вірменія не опинилася в такому важкому становищі, як ми. Тому президент Кочарян під час переговорів іноді говорить мені, що ми, досі жили так, можемо жити й далі. Нагірний Карабах безпосередньо сполучений з Вірменією, з іншого боку, він проголосив себе "незалежною державою". Щоправда, жодна держава не визнає його незалежності. Проте окремі політичні діячі відвідують Нагірний Карабах, визнають його, такі факти є.

Сьогодні мене повідомили, що, як пишуть вірменські ЗМІ , 46 конгресменів США заявили про визнання Нагірного Карабаху. Вони поздоровляють Аркадія Гукасяна і Нагірний Карабах з проведеними там виборами, заявляють про те, що він є повністю "демократичною країною", і навіть закликають держави, країни визнати незалежність Нагірного Карабаху.

Кілька днів тому мені повідомили, що в Англії, не знаю, здається, в палаті лордів чи ще десь за ініціативою деяких лордів планується обговорення питання про визнання незалежності Нагірного Карабаху.

Кажучи вам про це, я не хочу, щоб ви думали, що я дорікаю Сполученим Штатам Америки. Я говорю про це не для того, щоб, наприклад, ви роз'яснили мені, чому конгресмени поводяться таким чином. Я розумію це, що ж ви можете сказати? Я говорю про це тому, що Нагірний Карабах, Вірменія можуть жити в такому стані. А ось Азербайджан не може. Ось у чому відмінність. Тому ми з повагою ставимося навіть до самої незначної сили, яка може допомогти нам у рішенні даного питання. Нам необхідно вийти з цього стану справ. Питання повинно бути вирішене або мирним шляхом, або народ повинен відновити війну й звільнити свої землі. Третього шляху немає. Ми відмовляємося від війни, вважаємо її неприйнятною. Таким чином, залишається один шлях: мирний. Але що ж ще можна зробити мирним шляхом, яких потрібно вжити заходів ? Наша бесіда з вами стосується саме цього.

Джон Ордвей: Пане Президенте, насамперед, дозвольте повідомити вам, що зовнішню політику в Сполучених Штатах Америки визначає не Конгрес, а Президент. А Президент Буш не має наміру визнавати структуру під назвою Нагірний Карабах. Вам і всім відомо, що жодна держава не визнає Нагірний Карабах незалежною країною.

Гейдар Алієв: Пане посол, я зазначив, що це мене не турбує. Мені відомо, що пан Буш, всі інші держави ніколи не визнають його. Це питання мене не турбує. Я приводжу це вам як факт для того, щоб ви знали, що, наприклад, Нагірний Карабах, Вірменія можуть жити такому стані. Щодо політики, то я знаю, хто яку політику проводить у США. Проте Президентові не вдавалося добитися ухвалення конгресом відміни 907-ої статті. Зовнішні асигнування виділяються конгресом. Цього року конгрес знову виділив Нагірному Карабаху фінансову допомогу, і Президент затвердив це. Нарешті, і вас - послів Сполучених Штатів Америки в зарубіжних країнах, затверджує Конгрес. Таким чином, конгрес не залишається осторонь зовнішньої політики. Я просто відповідаю вам. Але не зупиняймося на цьому і перейдемо до основного питання.

Газета «Бакинский рабочий», 31 жовтня 2002 року.