Промова Гейдара Алієва на зборах 21 січня 1990 року в Постійному представництві Азербайджанської Республіки в Москві, присвячених трагедії 20 січня 1990 року

Шановні товариші, пані та панове!

Як вам відомо, я довгі роки очолював партійну організацію Азербайджану, був обраний членом Політбюро ЦК КПРС, працював першим заступником Голови Ради Міністрів СРСР. Понад два роки як я на пенсії, переніс інфаркт, на пенсію вийшов через хворобу. Я покинув Азербайджан у грудні 1982 року. Сьогодні я вперше переступив поріг Постійного представництва Азербайджанської СРСР у Москві. Мене привела сюди трагедія, яка мала місце в Азербайджані. Я дізнався про це вчора вранці, і, природно, залишатися байдужим до цієї події не зміг. Прийшов сюди, насамперед, для того, щоб тут, у Представництві, яке є невеликим острівцем азербайджанської землі в Москві, висловити своє співчуття всьому азербайджанському народові у зв`язку з трагедією, що спричинила великі жертви. По-друге, хочу висловити своє ставлення до цього питання. Я прошу Постійного представника Азербайджану в Москві Зохраба Ібрагімова довести мої слова, глибоку скорботу, щирі співчуття азербайджанському народові. На жаль, наразі не маю іншої можливості.

Щодо подій, які відбулися в Азербайджані, то я вважаю їх антиправовими, чужими демократії, які повністю перечать принципам гуманізму й будівництва в нашій країні правової держави. Є певні причини обстановки, що склалася в Азербайджані. Не хочу детально зупинятися на них, це зайняло би багато часу. Протягом двох років триває міжнаціональний конфлікт між Азербайджаном та Вірменією, який виник у зв`язку з подіями в Нагірному Карабасі й навколо нього. Два роки - достатній термін для того, щоб керівники Азербайджану й Вірменії, вище партійно--політичне керівництво країни відрегулювали це питання, поклали край міжусобній війні, міжнаціональним конфліктам й створили умови для вільного проживання кожної людини, незалежно від національної належності, в нашому Союзі РСР.

Проте вважаю, що за ці два роки достатніх заходів у цьому напрямку не було вжито. Якби на початку виникнення ускладнень у Нагірному Карабасі було би вжито необхідних заходів, насамперед, вищим партійним керівництвом країни, то сьогодні ми не спостерігали б екскалацію напруженості й не мали би втрат з однієї та другої сторони протягом двох років, не було би тієї воєнної акції, яка була здійснена з 19 на 20 січня 1990 року й обернулася людськими жертвами.

Безперечно, у цьому, насамперед, винен вже колишній перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Азербайджану Везиров. За період свого перебування на цьому високому посту він нічого не зробив для стабілізації обстановки в Азербайджані. Навпаки, своїми неправильними діями та стилем роботи, неправильним політичним маневруванням протиставив себе народу, не завоював авторитету, створив прірву між собою та народом. Народ обурювався. На мітингах, що проходили в Баку та інших містах і районах Азербайджану, висувалися вимоги щодо відставки партійного керівництва Азербайджану. Йшлося, головним чином, про відставку Везирова. Незрозуміло, чому це питання досі не було вирішено, і лише вчора, після того, як були введені війська в Баку і відбулися погроми, Везиров, по суті, втік з Азербайджану. Це - велика помилка. Найбільшою помилкою є те, що таку людину свого часу було призначено першим секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії Азербайджану. Але справа не лише у цьому.

Зараз хотів би зупинитися на трагедії, яка мала місце в ніч з 19-го на 20-е січня і продовжується до сьогоднішнього дня. Вважаю, що резерви політичного урегулювання ситуації в Азербайджані були. Керівництво Азербайджану, а також вище політичне керівництво країни не використали ці можливості. Можна було попередити замах на кордон. Адже 3 місяці тому люди висували свої вимоги, щодо прикордонної межі. Проте ніхто не хотів з ними зустрітися, провести роз`яснювальну роботу, вжити відповідних заходів.

Повторюю: ще є можливості, щоб заспокоїти людей. Якби 2-3 місяці тому було вирішено питання зміцнення партійного керівництва в Азербайджані, то, можливо, й не було б цієї обстановки і необхідності введення військ. Проте, за всіх обставин, вважаю, що були можливості для політичного урегулювання питання, діалогу з народом. На жаль, вони не були використані, і в ніч з 19-го на 20-е січня в Баку було введено великий контингент радянської Армії та військ МВС СРСР. Які трагічні наслідки це спричинило - тепер вже нам відомо. Вважаю поведінку людей, які прийняли таке рішення, політично помилковою. Допущено грубу політичну помилку. Вони просто не знали справжньої обстановки в Республіці, не знали психології азербайджанського народу. Не було достатніх контактів із різними верствами населення. Не могли собі навіть уявити, що все обернеться такою трагедією.

Потрібно було це передбачити й вжити необхідних заходів, прорахувати що є важливішим і потрібнішим. Між іншим, надходили повідомлення, що загинуло й багато військовослужбовців. Виникає запитання: у чому ж винен російський хлопець, якого за помилковим рішенням вищого партійного керівництва країни направили для придушення так званого заколоту в Азербайджані ?

В Азербайджан було введено великий контингент військ. До речі, мені добре відомо яка кількість військ введена до Азербайджану. Там і так дислокувалася достатня кількість військ: 4-а армія, Каспійська військово-морська флотилія, дивізія десантних військ, війська протиповітряної оборони, внутрішні війська МВС. Навіщо ж було ще додатково вводити туди війська ? При необхідності можна було використати війська що дислокуються там. Керівництво Азербайджану, яке прийняло таке рішення, повинно нести відповідальність, і це, у першу чергу Везиров, який втік із Азербайджану. Повинні нести відповідальність і ті, хто дезінформував вище політичне керівництво країни. Вважаю, що вище політичне керівництво країни своєчасно не отримало достатньої та об`єктивної інформації. Керівництво ввели в оману, в результаті чого й було прийнято таке рішення.

Усі, хто причетний до цієї трагедії, повинні понести покарання.