Незалежні султанати, що виникли в період кризи держави Сельджукідів, в свою чергу, породили державні об’єднання нового типу. Творцями цих держав були колишні невільники (мамлюки) сельджуцьких султанів. В основному, правителі цих держав були з числа вихователів наслідних принців (меліків) Сельджукидів, та іменувалися «атабеками» (що означає «батько-правитель»). Основоположником азербайджанської держави Атабеків був Шамсаддін Ельданіз (1136-1225). Після кончини Тогрула II , Султан Масуд 1136 року одружив атабека Ельданіза на вдові Тогрула II Моміна хатун і призначив його намісником Аррану, резиденцією якого була Гянджа. Незабаром Ель-

даніз підпорядкував собі емірів Аррану і став напередодні смерті султана Масуда, незалежним правителем Аррану. Також незабаром Ельданіз підпо-

рядкував собі й Ширван. Після смерті намісника султана Масуда в Азербайджані Чавла (1146), Ельданіз, скориставшись смутою, приєднав до своїх земель також область Нахчиван, куди було перенесено і його столицю. У 1161 році війська Шам-

саддіна Ельданіза захопили Хамадан і малолітній пасинок Ельданіза Арс-лан шах був оголошений правителем Іракського султанату. Місто Хамадан

стало столицею володінь султана Арслан шаха і Атабеків Ельданіза. Після оголошення Арслан шаха султаном його атабек отримав титул «Великого атабека». Таким чином, Шамсаддін Ельданіз став справжнім правителем Іракського султанату. Починаючи з цього періоду, титул «атабек» втрачає своє первинне значення «вихователя наслідного принца», перетворившись на вищий титул правителя. Азербайджанська держава Атабеків у різний час складалася з низки великих провінцій та областей. Вона не мала суворо визначених кордонів. У складі її завжди знаходилися області: Азербайджан, Арран

 (Нахчиван), Перський Ірак, Рей та Хамадан. Зі смертю атабека Озбека, в період походу на Азербайджан 1225 року Хорезмшаха Джалаладдіна, азербайджанська держава Атабеків припинила своє існування.