28 квітня 1920 року на території Азербайджанської Народної Республіки було проголошено створення Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки (Азербайджанська РСР). У відповідь на звернення Азербайджанського тимчасового революційного комітету про укладення з РРФСР союзу, заснованого на взаємній довірі та визнанні, 5 травня у телеграмі, підписаній В.І.Леніним від імені Ради Народних комісарів РРФСР азербайджанському радянському уряду, було оголошено про визнання незалежної Азербайджанської РСР. Визнання азербайджанського уряду, створеного насильницьким шляхом за допомогою 11 армії Радянської Росії, носило формальний характер. Представники Росії в Азербайджанській РСР очолювали не лише органи влади, але також галузі економіки, зокрема, основну галузь народного господарства, якою була нафтова промисловість. Входження Азербайджанської РСР у складі Закавказької Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки до складу СРСР, створенного 30 грудня 1922 року на Першому Всесоюзному з’їзді Рад, означало повний перехід до підпорядкування Центру та обмеження у правах. Незважаючи на збереження Азербайджаном низки державних атрибутів-прапора, герба, гімна та Конституції, країна в багатьох сферах втратила свій статус суб’єкта міжнародного права. Поряд з цим, в 1920-30 роках, завдяки героїчній праці азербайджанського народу, в нафтовій промисловості було досягнуто великого підйому, з’явилися нові галузі промисловості, було побудовано електростанції, проведено зрошувальні канали, відроджено сільське господарство. В Азербайджані було досягнуто суцільної письменності, була значно розширена мережа загальноосвітніх шкіл, лікарень і поліклінік, вищих та середньо-спеціальних шкіл, науково-дослідних і культурно-просвітницьких установ. У 1940-1950-х роках в Азербайджані почався  новий період підйому економіки та культури. Проте 1960-і роки можна охарактеризувати як роки занепаду Азербайджанської РСР. Лише з приходом до керівництва республікою в 1969 році Гейдара Алієва було закладено основи поворотного періоду в сучасній історії Азербайджану. Невтомна діяльність Гейдара Алієва на посту першого секретаря ЦК КПРС з розробки комплексних програм щодо динамічного розвитку республіки, його неприборкана енергія стали яскравою прикметою 1970-х років. 1970-1985-і роки стали найблискучішими сторінками в літописі будівництва Азербайджану. По масштабу змін, характеру глибоких структурних реформ в економічній та соціальній сферах, переходу матеріального добробуту народу на якісно новий рівень ці роки посідають у новій історії Азербайджану дуже важливе місце.

Надумана нагірно-карабаська проблема, піднята у 1988 році,вірменськими сепаратистами, перетворилася в нову перешкоду на шляху розвитку республіки. З перших днів ця проблема була сприйнята азербайджанським народом як посягання на територіальну цілісність республіки, спроба порушення конституційних прав громадян. Незважаючи на неодноразове офіційне підтвердження державними структурами різного рівня недоторканності кордонів, поетапно проводилася політика спрямована на вихід Нагірно-Карабаської автономної області зі складу Азербайджану. Трагедія 20 січня, вчинена з метою зломити віру й волю народу, принизити його національну гідність і продемонструвати міць радянської воєнної машини, була військовою агресією, злочином, вчиненим проти азербайджанського народу тоталітарним комуністичним режимом. На тлі подій, що відбувалися на території всього СРСР логічним підсумком стало те, що Азербайджан 1991 року знову, через 71 рік, відродив свою незалежність.