Виступ та інтерв`ю Президента Азербайджанської Республіки Гейдара Алієва на зустрічі з представниками засобів масової інформації України - Президентський палац, 29 липня 1998 року


Гейдар Алієв: Сердечно вітаю Вас і дуже радий зустрічі з Вами в Баку. Знаю, що ви перебуваєте в Азербайджані вже третій день. Радий цій події тому, що в нашу країну прибув настільки представницький склад засобів масової інформації України.

Між Україною та Азербайджаном склалися дружні, добрі відносини. І в минулі часи вони були дуже дружніми, хорошими. А після того, як наші країни стали незалежними державами, ці відносини набули якісно іншого характеру. Радий, що Азербайджан має тісне співробітництво з Україною. Ви знаєте, що президент України, шановний Леонід Данилович Кучма був з офіційним візитом в Азербайджані. Після цього відбувся мій офіційний візит в Україну. Між нашими державами, урядами підписано багато документів, у тому числі, договір про дружбу та співробітництво між Україною й Азербайджаном. Вважаю, що створена достатня нормативно-правова база для співробітництва між нашими країнами у всіх сферах. У Києві функціонує Посольство Азербайджану, в Азербайджані - Посольство України, і ми дуже цінуємо наші міждержавні відносини.

Ми часто зустрічаємося із Президентом Леонідом Даниловичем Кучмою в міжнародних організаціях, на засіданнях глав держав СНД, на міжнародних конференціях, під час яких обмінюємося думками. Нещодавно в Україні, у Ялті відбулася зустріч глав держав та урядів країн Організації Чорноморського економічного співробітництва. Я був учасником цієї зустрічі. Ми зустрічалися в Ялті, у Форосі, потім між Президентом Кучмою та мною відбулася індивідуальна зустріч. Незабаром після цього в нас відбулася зустріч у новій столиці Казахстану - Астані. Так що контакти наші досить часті, близькі, а найголовніше - щирі, дружні та сердечні.

Радий, що наші позиції, тобто позиції України й Азербайджану, збігаються майже із усіх питань міжнародного життя. У нас збігаються позиції й під час зустрічі глав держав СНД. В Азербайджані, зокрема, особисто мені імпонує те, що Україна послідовно відстоює свою незалежність, свободу, самостійність. Ми проводимо таку ж політику. Це важливо тому, що зовсім нещодавно всі ми були в складі однієї держави - Радянського Союзу, після розпаду якого здобули свою незалежність. Є сили, які шкодують, що Радянський Союз розпався; є сили, які сподіваються на те, що Радянський Союз може бути ще відновлений; є сили, які мислять у трохи іншому напрямку. Я знаю позицію президента Леоніда Даниловича Кучми, а він знає мою позицію. Наша позиція полягає в тому, що ми дуже цінуємо те, що наш народ знайшов національну волю, державну незалежність. Ми послідовно зміцнюємо свою незалежність, свій суверенітет. І щодо цього, нам імпонує позиція України, зокрема, її Президента Леоніда Кучми.

Звичайно, у нас є багато проблем і політичних, і економічних, і соціальних, майже схожих з тими, що зазнають інші країни СНД. Ми стежимо за подіями, процесами, що відбуваються в Україні. І я особисто від душі хочу, щоб український народ зміг якомога швидше подолати труднощі перехідного періоду й добитися практичних результатів у здійсненні реформ, забезпечити економічний ріст та підвищення життєвого рівня народу, населення. Ми самі активно працюємо в цьому напрямку. Але в нас є проблеми, які відрізняють нас від деяких інших країн СНД. Це те, що ми перебуваємо в стані воєнного конфлікту із сусідньою Вірменією. Історія цього питання вам, напевно, відома. І сподіваюся, що під час перебування тут ви ще більше довідалися про це. Проте, коротко скажу. Конфлікт цей виник в 1988 році, коли й Азербайджан, і Вірменія входили до складу Радянського Союзу як союзні республіки. Виник цей конфлікт із ініціативи Вірменії, точніше, її сепаратистських, екстремістських сил, які вирішили скористатися ситуацією, яка склалась у 1988 році, і відторгти Нагірний Карабах - частину території Азербайджану - і приєднати його до Вірменії.

Ви знаєте, що Нагірний Карабах - це автономна область у складі Азербайджанської Республіки, невелика область, яка територіально розташована в центральній частині Азербайджану, де проживали і вірмени, і азербайджанці. До моменту конфлікту там проживало близько 180 чи 170 тисяч населення, з яких 30% азербайджанської, 70% - вірменської національності. Це споконвіку азербайджанська земля. Наша країна територіально невелика, разом з тим вона багатонаціональна. Тут проживало й сьогодні проживає багато і росіян, і українців, і вірмен, і грузин, представників багатьох інших національностей. Вірмени проживали і в Баку, і в інших містах, у тому числі, у Нагірному Карабасі. У Баку вірмен проживало, мабуть, більше, ніж у Нагірному Карабасі. У Нагорному Карабасі максимум 120 тисяч вірмен, а в Баку було набагато більше. І це було природно, тому що Азербайджан, як і інші республіки Кавказу, багатонаціональна країна.

Отоді й виник цей конфлікт. У зв`язку з тим, що не було вжито ефективних заходів для припинення діяльності сепаратистів, екстремістів, цей конфлікт розширився, набув стану війни, мабуть, широкомасштабної війни. Багато людей загинуло і з боку Азербайджану, і з боку Вірменії. По суті, це війна між Вірменією й Азербайджаном. У травні 1994 року ми дійшли згоди між Вірменією та Азербайджаном щодо перемир`я. Відтоді немає воєнних дій, існує режим перемир`я, якого ми дотримуємося. Разом з тим, для нас цей режим, з одного боку, позитивне явище, через те, що немає війни, не ллється кров, з іншого - в ході війни вірменським збройним формуванням у силу різних причин удалося окупувати 20% території Азербайджану. Крім Нагірного Карабаху, окуповані райони довкола нього, які були населені лише азербайджанцями. З окупованих земель виселені всі азербайджанці. Це понад мільйон жителів Нагірного Карабаху й адміністративних районів довкола нього. Ці землі перебувають під окупацією. А виселені звідти наші громадяни, азербайджанці, живуть у різних регіонах Азербайджану, більшість із них - у наметах. Деякі живуть у гуртожитках, адміністративних будинках, навіть у залізничних вагонах тощо у тяжких умовах. Усе це, природно, ускладнює життя нашої республіки, а головне - люди перебувають у надзвичайно тяжких умовах. Разом з тим, ми вважаємо, що припинення вогню краще, ніж продовження воєнних дій. Ми проводимо переговори щодо мирного врегулювання конфлікту. Переговори проводимо за участю Мінської групи ОБСЄ, співголовами якої є Росія, Сполучені Штати Америки й Франція. Переговори йдуть. Сьогодні тут була делегація Російської Федерації, яка ще перебуває в Баку. Я зустрічався з нею до того, як зустрівся з вами. Делегацію очолює перший заступник міністра закордонних справ Борис Миколайович Пастухов. Ми обговорювали питання статусу Каспійського моря й стан переговорного процесу з урегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту. Ми сподіваємося, що шляхом переговорів за допомогою Мінської групи ОБСЄ можна досягти повного врегулювання конфлікту. Ми неодноразово заявляли про те, що ми миролюбна країна, прагнемо жити у мирі з усіма своїми сусідами, у тому числі, з Вірменією, незважаючи на те, що військовий конфлікт наніс величезних моральних і матеріальних збитків нашому народу, нашій республіці. Разом з тим, ми виходимо з того, що нам - я маю на увазі Вірменію й Азербайджан - самою долею призначено жити поряд, і ми нікуди від цього не дінемося. Тому й для нас, і, думаю, для вірменського народу кращим є мир, мир міцний, тривалий. Що стосується нашого внутрішнього становища, то після здобуття державної незалежності воно теж було непростим. Внутрішньополітична обстановка тут була дуже складною. З одного боку, це було пов`язане з військовим конфліктом з Вірменією, з іншого боку - з діями різних сил тут - політичних і неполітичних. Справа в тому, що коли йшла війна, тут створювалося багато різних збройних груп, деякі з яких перетворилися в незаконні збройні загони й навіть у банди. Колись дехто із них брав участь у бойових діях, захищаючи азербайджанські землі, а потім більшість із них використало обстановку, яка склалася, для задоволення своїх особистих потреб, досягнення своїх особистих цілей. А цілі ці були різними - одні в такий спосіб прагнули просто збагатитися, інші - зайняти якісь позиції, а треті дійшли до того, що претендували на владу. Тому приблизно з 1988 року після початку нагірно-карабаського конфлікту, особливо з 1989 року, внутрішньополітична обстановка в Азербайджані ускладнилася. Якоюсь мірою це ускладнення носило закономірний характер, тому що люди були не задоволені владою, центром, Москвою, місцевою владою у зв`язку з тим, що в питанні Нагірного Карабаху щодо Азербайджану була проявлена несправедливість. З іншого боку, окремі сили намагалися використати цю ситуацію для задоволення своїх політичних амбіцій, особистих корисливих цілей.

Усе це приводило до подальшого ускладнення внутрішньополітичної обстановки. В 1992 році тут відбулася зміна влади. Президент, який був обраний за кілька місяців до цього, подав у відставку. Потім до влади прийшов Народний фронт, який був тут основною силою й складався з різних елементів. Але через рік і ця нова влада, новий уряд не витримали обстановку, яка склалась. Незаконні військові загони, різні незаконні збройні групи тощо продовжували боротьбу за владу, й у червні 1993 року в Азербайджані склалася надзвичайно складна ситуація. До речі, у ці роки Азербайджан жив в умовах надзвичайного стану, який оголошувався владою в силу різних причин, а найбільше через складну внутрішньополітичну обстановку. 1993 року було оголошено надзвичайний стан, діяла комендантська година. Проте, окремі збройні групи, сили виступали проти президента, влади Народного фронту. Вони були в різних регіонах Азербайджану. Усе це призвело до стану громадянської війни. У результаті цього в червні 1993 року у відставку подали майже всі керівники, тобто голова парламенту, прем`єр-міністр. Тоді я був запрошений до Баку. До цього, після 1990 року, коли я виїхав з Москви, я жив у Нахчиванській Автономній Республіці. Я був запрошений до Баку, мене попросили допомогти в нормалізації ситуації. Я був обраний головою парламенту. Через два дні президент Абульфаз Эльчібей покинув свій пост і таємно виїхав звідси, жив у гірському селищі. Тому мені одному довелося керувати країною. У жовтні 1993 року відбулися вибори Президента. Я був обраний Президентом. 1993 рік був найскладнішим у житті Азербайджану. Ми подолали багато труднощів, не допустили розколу, розпаду Азербайджану на різні регіони тощо. Ми запобігли цій тенденції. Але обстановка продовжувала залишатися складною.

Як я вже сказав, у травні 1994 року ми дійшли згоди про перемир`я. Однак обстановка продовжувала залишатися складною. Я вже сказав, що, на жаль, усередині республіки з`явилася така заразна хвороба. От ці різні групи, деякі з яких вважали себе політичною силою, уже дуже заразилися спрагою влади. Незважаючи на те, що в 1993 році ми якоюсь мірою розрядили обстановку, в 1994 році припинилися воєнні дії, у жовтні 1994 року була здійснена спроба збройного перевороту. Але ми змогли запобігти їй. Вам, напевно, відомо про це. У березні 1995 року була почата нова спроба. В 1994 році цю акцію очолила людина, що працювала тоді прем`єр-міністром, а у березні 1995 - загін ОМОН МВС. Там була велика збройна сила. Очевидно, колись вони служили певній меті, потім морально розклалися й дійшли до того, що захотіли взяти всю владу в Азербайджані у свої руки. Ми це теж подолали.

Пізніше тут були інші спроби ускладнити обстановку. Зокрема, ми із президентом Леонідом Даниловичем Кучмою, коли він був в Азербайджані з офіційним візитом, ледве вціліли, коли я проводжав його на машині в аеропорт. Напередодні нашого від`їзду в аеропорт під мостом була виявлена велика кількість вибухових речовин, спеціально закладених туди деякими учасниками загону ОМОН, яких у березні 1995 року ми розігнали, але вони ховалися в різних місцях. Вони хотіли підірвати міст і, природно, знищити нас. Але наші правоохоронні органи виявилися пильними, вони вчасно запобігли цьому. Потім викрили велику групу людей, яка здійснила це і зробила це професійно. Вибух міг би закінчитися не тільки загибеллю людей, але постраждало все навколо. Були й інші спроби теракту. Так що наші умови відрізняються від умов в інших країн СНД, у тому числі й в Україні, напевно.

Зараз, як ви бачите, ми зуміли стабілізувати обстановку. Це стало відбуватися приблизно з кінця 1995 року. Зараз внутрішньополітична обстановка абсолютно стабільна, нормальна. В економіці ми, як і Україна, переживаємо перехідний період, проводимо, причому сміло, реформи, і вони дають гарні результати. Так само, як і в інших країнах СНД, починаючи приблизно з 1990-1991 років мало місце падіння рівня виробництва, економіки. В нас щорічно на 20-25% падало промислове й сільськогосподарське виробництво, внутрішній валовий продукт. В 1996 році ми зуміли зупинити падіння й добитися невеликого росту. Уже в 1997 році ми забезпечили ріст, внутрішній валовий продукт зріс на 5,8%, промислове виробництво зросло ненабагато - на 0,3%, але й це ріст у порівнянні з тим, що в попередні роки було падіння на 20-25%. За півроку 1998 року виробництво внутрішнього валового продукту зросло на 9%, промислове виробництво - на 0,7%, тобто йде ріст. Так само, як і в інших країнах, у нас була дуже велика інфляція. Фінансова система перебувала в дуже важкому стані. В 1994 році річна інфляція становила 1600%. В 1995 році ми зуміли її значно знизити, інфляція склала близько 80%. А в 1996 році ми повністю придушили інфляцію - вона склала 0,4%. В 1997 році вона була на тому ж рівні, на якому перебуває в цей час. Тобто в нас немає інфляції.

Курс нашої національної валюти - маната, стабільний. В останні роки він навіть трохи зміцнюється відносно долара. Наші економічні реформи охоплюють усі сфери економіки. У нас ведеться приватизація власності. Ми трохи запізнилися із проведенням економічних реформ, але, можливо, це на користь. Ми спізнилися тому що, як я вже сказав вам, в 1993-1994 роках у нас просто не було можливості займатися цим питанням. Ми активно почали займатися ними в 1995 році. На користь вже це й тому, що ми вивчали досвід інших країн СНД. Позитивне ми намагаємося переймати, а помилки, які допускали в Росії, в інших країнах, ми намагаємося не допускати. І щодо цього таке запізнення може бути на користь. Разом з тим, якщо ми й спізнилися за часом, то в темпах, можна сказати, ідемо на рівні. Завершена приватизація малих і частини середніх підприємств. Зараз починається етап приватизації, тієї частини середніх підприємств,що залишилися, а також великих підприємств.

В аграрному секторі ми пішли на дуже радикальні заходи. Вважаю, що ми прийняли радикальні закони із земельної реформи, реформуванню аграрного сектору. Вони охоплюють усе те, що охоплює аграрний сектор, а головне полягає в тому, що ми передаємо землю в приватну власність із правом продажу, купівлі, передачі. Ми встигнули повністю приватизувати сектор тваринництва. І це дає дуже гарні результати. Вони в тому, що збільшилося поголів`я всіх видів худоби, виробництво продуктів тваринництва. У минулому, коли наша республіка була в складі Радянського Союзу, отримувала дотації у виробництво продуктів тваринництва, тому що тоді, як ви пам`ятаєте, були всесоюзна спеціалізація, поділ праці. Азербайджан, наприклад, використовував свої землі більше для виробництва бавовни, винограду, овочів для задоволення загальних потреб Радянського Союзу. Тому виробництво продуктів тваринництва в нас ніколи не забезпечувало потреб нашого населення. Нам завозили м`ясо, а багато бавовни, іншої продукції йшло в ту ж Росію й інші республіки. Зараз ми самі себе забезпечуємо. Ми не забезпечували себе й хлібом, тобто зерном, яке виробляти вдвічі менше, тому що вирощували інші сільськогосподарські продукти. А тепер збільшили виробництво зерна, республіка забезпечує себе хлібом, а також продуктами тваринництва. Отож, приватизація в секторі тваринництва зіграла дуже велику роль. Передача землі в приватну власність зіграла дуже велику роль у збільшенні виробництва зерна й інших продуктів сільського господарства. Цей процес ще не закінчився, він іде. Але це дуже хороший процес. Складно, звичайно, з великими промисловими підприємствами. І у вас, і в нас є металургійні, машинобудівні, великі оборонні підприємства. З ними складно. Але й тут ми знаходимо шляхи їх використання.

У нас великий хімічний комплекс, основною сировиною, якого є нафта й газ. Адже всі ці великі промислові підприємства були інтегровані в союзну промисловість, і те, що виробляли, ми передавали в Росію, в Україну, щось одержували звідти. Тепер, з одного боку, ці інтеграційні зв`язки розірвані, з іншого боку - та продукція, яка вироблялася, зараз непотрібна. Наприклад, продукція військово-промислового комплексу зараз непотрібна. Ми виробляли дуже багато нафтопромислового устаткування, забезпечували 70 відсотків потреб у ньому Радянського Союзу. Ми посилали нафтопромислове устаткування в усі кінці Радянського Союзу, багато наших заводів зав`язані на цьому. А зараз воно не потрібно там, тому що в Росії багато заводів військово-промислового комплексу переустатковано на виробництво нафтопромислового устаткування. Тепер вони самі його виробляють і не мають потреби в нашому устаткуванні. Багато таких проблем, але ми їх поступово вирішуємо. Реформи наші стосуються й зовнішньої торгівлі, лібералізації економіки в цілому, свободи підприємництва. Усе це дає свої результати. Ми відкрили двері своєї країни усьому світу для забезпечення припливу інвестицій. І тут ми маємо гарні результати. Особливо в енергетичному секторі. Ви знаєте, що Азербайджан - країна нафти, причому прадавня країна нафти. У минулі часи Азербайджан добував багато нафти й забезпечував нею майже весь Радянський Союз. І в минулому столітті, на початку цього століття багато нафти експортувалося в західні країни. В Азербайджані вперше у світі почалася промислова експлуатація нафти на морі. Ми багато чого зробили й маємо великий досвід. Разом з тим, у нас є великі ресурси нафти й газу. Вони є на суші й у Каспійському морі. За останні чотири роки ми підписали багато контрактів з найбільшими нафтовими компаніями західних країн - Європи, Сполучених Штатів Америки, Росії, Туреччини, Ірану, Саудівської Аравії. Недавно я був з офіційним візитом у Великобританії, де підписали три великі контракти з компаніями Великобританії, США й Росії. Підписано 15 таких великих контрактів. Перші контракти вже реалізовуються, дають свої результати. У результаті реалізації першого контракту торік ми одержали першу нафту, яку експортуємо. А головне - те, що реалізація цих контрактів забезпечує великий приплив інвестицій в Азербайджан. Наприклад, коли я був у Лондоні, то сказав, що за останні три роки одна тільки "Бритіш Петролеум" інвестувала в Азербайджан 260 млн. доларів. А так, торік іноземні інвестиції склали 1,5 млрд. доларів.

Зараз в Азербайджані працює багато іноземних компаній. Знову згадую останні дні свого перебування в Лондоні. Великобританія з великою гордістю говорить, що в Азербайджані працює понад 100 британських компаній. Приблизно стільки ж - зі Сполучених Штатів Америки, інших країн. Усе це створює зовсім іншу обстановку в Азербайджані.

З погляду державного будівництва, ми взяли курс на будівництво демократичної, правової держави, ведемо цю роботу, встановлюємо принципи демократії, політичного плюралізму, активно займаємося й надаємо великого значення захисту прав особистості, людини. Свобода у всіх відношеннях забезпечена всім громадянам, незалежно від національності, віросповідання. Країна наша, як я вже сказав, багатонаціональна. Крім азербайджанців, у нас проживають росіяни, українці, євреї. І це ми вважаємо гідністю нашої республіки. Політичне життя в Азербайджані активне, преса вільна, видається багато газет, можливо, більше, ніж треба. Ви знаєте, нове завжди заразливе. У нас є люди, які, якщо в них є гроші, самі видають газети. Ну подобається видавати, нехай видають. Хтось їх читає, хтось ні. Преса вільна. Абсолютна більшість газет - це вільна преса. У нас, по-моєму, дві або три газети, які перебувають під контролем держави. Утворилися політичні партії. Правда, вони дрібні, невеликі. Є й більші. Є партії, які підтримують нинішню владу, є партії, - і їх більшість, - які перебувають в опозиції до нинішньої влади. Найбільша за чисельностю партія - це партія "Новий Азербайджан". Є й інші партії, лояльні до влади. Є партії, які перебувають в опозиції, а деякі - навіть у радикальній опозиції. Але все це ми вважаємо нормальним явищем, сьогоднішньою реальністю Азербайджану, тому що демократія, звичайно ж, обумовлює різні думки, позиції, погляди, і без опозиції це неможливо. Думаю, що ви ознайомилися й із цією частиною нашого життя.

11 жовтня в нас призначені вибори президента. Строк повноважень Президента минає 10 жовтня, на 11 жовтня призначені вибори президента. Передвиборна кампанія почалася. Ви, напевно, це теж відчули.

Вважаю, що ті економічні реформи, які ми здійснили, ті великі проекти з економічного співробітництва з різними країнами, іноземними компаніями, фірмами, які в нас є й уже реалізовуються, забезпечать послідовний розвиток економіки Азербайджану й, природно, ріст рівня життя всього народу. Впевнений, що ми успішно подолаємо всі проблеми перехідного періоду. Азербайджан, як незалежна, демократична, правова, світська держава, буде успішно розвиватися.

Великою проблемою залишається конфлікт із Вірменією й порушення територіальної цілісності Азербайджану, проблема Нагірного Карабаху. Сподіваюся, що шляхом переговорів за участю Мінської групи ОБСЄ й інших міжнародних організацій ми розв`яжемо й це питання. Вічно ворогувати, воювати не можна. І досвід історії багатьох країн показує, що країни, які воюють між собою не одне десятиліття, потім приходять до миру й встановлюється добрий і дуже надійний мир. Думаю, що й у нашому регіоні, на Кавказі, у тому числі, між Вірменією й Азербайджаном вдасться створити мир і жити в добросусідстві.

Хочу подякувати вам за те, що ви виявили увагу до нашої республіки, до наших проблем, приїхали до нас. Я дуже високо ціную це. І наша громадськість дуже високо цінує це. Це дозволить вам мати достовірну інформацію про сьогоднішнє життя Азербайджану, про всі політичні, економічні, суспільні процеси, які відбуваються в нас. Ви можете переконатися в тому, що ми йдемо шляхом демократії, прогресу.

Ще раз говорю, Україна для нас партнер надійний і наші відносини з нею носять характер стратегічного партнерства. Зі своєї сторони ми будемо робити все для того, щоб ці відносини одержали подальший розвиток, зміцнювалися й розширювалися.

Ви, напевно, помітили, що народ наш із великою симпатією ставиться до України, українського народу, його мови, культури. Це теж характерна риса нашої республіки й теж допомагає нам розбудовувати наші відносини.

Відомо, що в Україні проживають і азербайджанці. Точних даних немає. Але наше посольство повідомляє, що їх там ледве чи не кілька сот тисяч. Більшість із них громадяни України. Ми розцінюємо це як позитивне явище. Людина повинна мати право жити там, де забажає. Людина повинна бути вільною. А вільна людина сама вибирає, де їй жити. Якщо тисячам азербайджанців подобається жити в Україні й там вони знаходять гарні умови, живуть і беруть участь у житті цієї країни, то це треба тільки заохочувати й підтримувати. Разом з тим це є й гарним засобом для зміцнення зв`язків між Україною й Азербайджаном, між українським і азербайджанським народами.

Ще раз хочу подякувати вам за приїзд, за вашу увагу до нашої республіки. Напевно, у вас є запитання, ви хочете запитати щось в мене. Ви вільні, можете поставити будь-яке запитання.

Віктор Воронін (радник президента України): У мене є доручення від Президента України Леоніда Даниловича Кучми передати Вам найкращі побажання. Завдяки Вашим особистим дружнім відносинам українсько-азербайджанські відносини міцніють і розвиваються. І ми впевнені, що вони будуть активно розвиватися й далі.

Гейдаре Алієвичу, без перебільшення, Ви належите до видатних політичних діячів XX століття. Величезний інтерес до Вашої особистості в усьому світі й особливо в Україні. Свідченням тому ця представницька делегація України, у складі якої журналісти провідних електронних і друкованих засобів масової інформації. Після приїзду до Києва вони об`єктивно розкажуть про розвиток незалежного Азербайджану, про нелегкий шлях, пройдений ним з 1993 року, про успіхи, досягнуті країною під Вашим керівництвом.

Ми побачили, що в Азербайджані чимало труднощів. Величезне враження на нас справили відвідини табору біженців. Ми побачили трагедію цих людей, які вигнані зі своїх рідних домівок і сподіваємося, що вони повернуться у свої рідні краё й заживуть нормальним життям.

Шановний Гейдаре Алієвичу, ми знаємо про Ваш величезний внесок у розвиток стратегічного партнерства між нашими країнами. Кращим підтвердженням цьому стало нагородження Вас вищим орденом України - орденом Ярослава Мудрого. Крім Вас, цим орденом було нагороджено лише декілька глав незалежних держав. І ми впевнені, що після жовтня 1998 року Ви зробите все для подальшого розвитку відносин між нашими країнами, зміцнення їх стратегічного партнерства.

Ми знаємо, як ефективно працює посольство Азербайджанської Республіки в Україні під керівництвом пана Ибрагімова, як ефективно працює посольство України в Азербайджані під керівництвом пана Алексенко. Дипломати вносять величезний вклад в інтенсифікацію співробітництва у всіх сферах. Безсумнівно, що цей процес буде тривати й далі.

Ми вдячні Вам за дуже змістовну, наповнену розповідь про різні сторони життя Азербайджанської Республіки, і були б вдячні, якби Ви відповіли на запитання наших кореспондентів.

Вадим Долганов (перший віце-президент Національної телекомпанії України): Шановний пане Президенте, хочу подякувати Вам за час, який Ви знайшли для нас, а також пана Ибрагімова, який дуже багато зробив для цього візиту. Запитання мої стосуються найважливішої для наших відносин сфери - економіки. Політичні відносини в нас на дуже хорошому рівні, починаючи з моменту проголошення незалежності Україною й Азербайджаном. Підтвердженням тому й візити на вищому рівні, про які Ви сьогодні згадували. Мені хотілося б, щоб Ви прокоментували нинішній стан і перспективи розвитку економічних відносин з Україною. Причому в контексті підтримки з боку США, яка була висловлена минулого тижня прагненню України брати участь у транспортуванні каспійської нафти.

Друге запитання з`явилося зараз, тут. Ми знаємо, що сьогодні проводяться переговори з Росією. Я так розумію, що йдеться про делімітацію кордону на Каспії. Хотілося б, щоб Ви прокоментували хід цих переговорів. Дякую.

Гейдар Алієв: Ви окреслили велике коло питань, це займе багато часу. Проте, відповім.

Економічне співробітництво між Україною й Азербайджаном перебуває в розвитку. Не можу сказати, що ми багато чого досягли. Але, у всякому разі, обсяг товарообігу росте, і ми прагнемо розбудовувати економічне співробітництво з Україною якнайбільше .

Україна виявляє велику цікавість до каспійської нафти. А поки каспійська нафта це та, яку добуває Азербайджан разом з іноземними компаніями. Для експорту нафти ми побудували одну нафтову трубу, якою зараз експортуємо нафту до порту Новоросійськ на Чорному морі. Другу трубу ми будуємо з Баку до порту Супса на Чорному морі в Грузії. Україна виявляє велику цікавість до цієї труби, а також транскавказского транспортного коридору. Ви знаєте, що 1996 року чотири держави - Грузія, Узбекистан, Туркменістан і Азербайджан підписали угоду про створення транскавказского коридору, який зараз дуже успішно функціонує. Тобто цей коридор зв`язує Центральну Азію з Європою через Туркменістан, порт Красноводськ, нині Туркменбаші, порт Азербайджану, залізницею до порту Поті в Грузії й далі в Європу. Україна виявляє дуже великий інтерес до цього й, до речі, вона приєдналася до цієї угоди. Леонід Данилович Кучма говорив мені, що вони вже створили паромну переправу між портами Поті й Іллічевськ в Одесі. Ця паромна переправа поки забезпечує перевезення вантажних автомобілів, але планується побудувати й залізничний паром. Тому що на паромі, який зв`язує східний і західний береги Каспію - Баку й Красноводськ, провозяться поїзди із Центральної Азії до Баку, а звідси ми доставляємо їх у Поті.

Європейський Союз активно займається реалізацією програми ТРАСЕКА. І це призвело до того, що йдеться про відновлення Великого шовкового шляху. Питання про Великий шовковий шлях постало як серйозна програма. І разом з Європейським Союзом ми стали організатором цього проекту. 7-8 вересня в Баку відбудеться міжнародна конференція, на яку запрошені глави держав і урядів 34 чи 35 країн, розташованих на Шовковому шляху. Серед них і Україна.

Шовковий шлях бере початок у Японії, потім Китай, Центральна Азія - Казахстан, Узбекистан, Туркменістан - Каспійське море, Кавказ. Далі йде розгалуження: одна лінія може йти в Україну й далі до самої півночі, інша, скажімо - великий інтерес проявляє Румунія - по Дунаї до північної частини Європи, Болгарія, Туреччина. Отже, ця транспортна лінія вже створена, вона працює. І Україна приєдналася.

7-8 вересня ми приймемо документи з відновлення Шовкового шляху. І Україна, звичайно, буде мати можливість використовувати найкоротший транспортний зв`язок із Центральною Азією. Адже відстань, скажімо, із Центральної Азії в Європу, скорочується в порівнянні з дорогою по півночі на 2000 кілометрів. Природно, скорочуються й витрати на транспортування тощо.

Усе це створює атмосферу, коли Україна може активно економічно співробітничати з Азербайджаном, з країнами Центральної Азії, з Кавказом, із Грузією. Вважаю, що є великі перспективи.

Щодо труби, то я вже сказав. Україна виявляє велику зацікавленість до маршруту Баку- Супса. На початку майбутнього року цей нафтопровід буде готовий, і ми будемо експортувати нафта й у цьому напрямку. Україна має реальну можливість користуватися в майбутньому енергетичними ресурсами Каспію, зокрема, нафтою Каспійського моря, нафтою Азербайджану. Вважаю, що це найбільше, що можна сказати про можливості економічного розвитку.

З приводу переговорів щодо Каспію. У вересні 1994 року 11 великих нафтових компаній об`єдналися в консорціум, і ми підписали перший контракт, який назвали "Контрактом століття". Тоді цей контракт викликав різні думки. Ті компанії, країни, яких підписали контракт, звичайно ж, думали про перспективу, а деякі інші країни поставилися до цього негативно, ревно. Тоді й постало питання про те, що немає статусу Каспійського моря, воно раніше належало Радянському Союзу. Правда, на півдні Іран, він має невеликий вихід на Каспій. Радянський Союз, по суті, домінував на Каспійському морі. А коли він розпався, утворювалися незалежні держави, на Каспії з`явилося п`ять прикаспійських країн - Росія, Казахстан, Туркменістан, Іран і Азербайджан. Природно, виникло запитання: як же так, Азербайджан уклав контракт, а інші прикаспійські країни залишилися осторонь. Правда, у цьому першому контракті бере участь і російська компанія "ЛУКОЙЛ ". До підписання цього контракту між урядами Росії та Азербайджану була укладена угода про спільну роботу в азербайджанському секторі Каспійського моря.

Коли ми підписали контракт, дехто заявив, що на Каспійському морі немає секторів, воно спільне, треба всім користуватися ним. Ми ж опиралися на прецедент, який був створений ще при Радянському Союзі. Він полягав у тому, що в 1970 році, коли на Каспії інтенсифікувала розробка родовищ нафти й газу, Міністерство нафтової й газової промисловості Радянського Союзу прийняло постанову про те, щоб розділити Каспійське море на сектори, щоб було відомо, до якої республіки відноситься нафта, що добувається в тій чи іншій частині Каспійського моря. Але розвідкою родовищ нафти й газу, видобутком нафти займався в основному Азербайджан. І всі союзні організації з видобутку нафти й газу на Каспії були розташовані в Азербайджані.

Проте, те, що видобувалося в прибережній частині Азербайджану, зрозуміло. А те, що видобувалося іншій частині? Кому треба віддавати - Туркменістану чи Азербайджану? До речі, Азербайджан добував нафту й на берегах Туркменістану, тому що Туркменістан не мав тоді ні своєї техніки, ні технології. Усе це було в Азербайджані. Тоді, в 1970 році, міністерство й видало розпорядження чи постанову про поділ Каспійського моря на сектори. А ми, підписуючи в 1994 році контракт, виходили з того, що робимо все у своєму секторі. І довго Росія, інші прикаспійські країни не хотіли визнавати принцип секторального розподілу Каспійського моря.

Але ми робили свою справу. Після цього ми підписали нові контракти. У березні цього року Росія нарешті дійшла висновку, що треба прийняти принцип поділу дна Каспійського моря на сектори. У березні делегація Росії, яку очолював Борис Миколайович Пастухов, була в Азербайджані, ми уклали угоду про те, що дно Каспійського моря повинне ділитися на сектори.

Потім це одержало свій розвиток. На початку цього місяця в Москві між Росією й Казахстаном на рівні президентів була підписана угода про поділ Каспійського моря на сектори по серединній лінії між Казахстаном і Росією. Ми вітали цю угоду.

Нещодавно російська делегація була в Ірані. Іран поки ще не зовсім згодний із цією позицією. Але російська делегація веде переговори. Не дуже чітко визначив свою позицію Туркменістан. Проте, сьогодні вже зрозуміло, що використання мінеральних ресурсів Каспійського моря, його дна буде твердо здійснюватися за секторальним принципом. Сьогодні цей принцип був ще раз підтверджений і ми навіть домовилися про те, що, може бути підписана між Росією й Азербайджаном на рівні президентів угода про поділ Каспію між Росією й Азербайджаном зо тією лінією, на якій перебувають наші кордони.

Росія вважає, що дно можна розділити по секторах, але товща води повинна перебувати спільному використанні за принципом кондомінімума, прибережна зона в 12 або 45 миль, інша частина повинна перебувати в спільному використанні для рибальства, судноплавства, екології тощо. Позиція Азербайджану й, здається, Ірану, полягає у тому, що все треба розділити на сектори. Поки з цього питання ми не досягли домовленостей. На цьому рівні й завершилася сьогодні наша зустріч.

Але ми рухаємося вперед. Якщо чотири роки тому нічого не вирішувалося, тепер уже одна частина завдання вирішена. Дно Каспію ділиться. Так поступово будемо рухатися вперед.

Це нелегка справа. Каспійське море має такий же вік, як і земна куля. Але ніхто й ніколи не займався питанням Каспійського моря. Це по-перше. У минулому воно майже повністю належало царській Росії, до цього ще комусь, невідомо. А потім - Радянському Союзу. Тепер на ньому п`ять прикаспійських держав. Ми повинні домовитися про те, як користуватися Каспійським морем і який статус воно повинно мати. Думаю, домовимося. Дякую.

Марина Остапенко (агентство "Інтерфакс", Україна): Моє запитання про транспортування каспійської нафти. Якою мірою на рішення Азербайджану про той чи інший варіант транспортування нафти може вплинути економічний або політичний фактор? Друге запитання: чи приїдете Ви в Крим 9 серпня, щоб поздоровити нашого президента з 60- річчям?

Гейдар Алієв: Із задоволенням.

Ви знаєте, зараз в усьому світі обговорюється питання транспортування нафти з каспійського басейну. Великий інтерес до цього виявляють західні країни, країни нашого регіону, Сполучені Штати Америки. У нас в Азербайджані працює досить велика кількість найбільших нафтових компаній США, Європи й інших країн світу. Але знаю, що в казахстанському секторі починають також працювати великі компанії світу. Починають вони й у туркменістанському секторі. Тому ця справа має велику перспективу в XXI столітті.

Ми стоїмо на позиції того, що повинно бути багато маршрутів транспортування нафти з Каспійського моря. Наприклад, в Азербайджані ми самі визначили три маршрути: перший - Баку- Новоросійськ, другий - Баку-Супса й третій, ми вважаємо основний нафтопровід - це Баку - Джейхан. Джейхан - це порт у Туреччині на Середземному морі. Йдеться про прокладку нафтопроводу з Баку, через території Грузії й Туреччини в Середземне море. Правда, питання це ще не вирішено остаточно. Але наша позиція щодо цього твердо визначена й ми сказали про неї.

Але можуть бути й інші варіанти. При цьому, звичайно ж, враховується, насамперед, комерційна сторона питання. Кожний прагне, щоб усе було економічно вигідно. І, природно, питання безпеки. Звідси випливає й політична сторона питання.

Йдеться не лише про експорт нафти з азербайджанського сектору, а із усього каспійського басейну. Йдеться навіть про транспортування нафти й газу, що добуваються на територіях Казахстану й Туркменістану. Там на суші великі запаси нафти й газу. Наприклад, на території Казахстану є родовище "Тенгіз", де американська компанія "Шеврон" разом з Казахстанською нафтовою компанією добувають нафту, приблизно близько 8 млн. тонн на рік. Вони експортують її через територію Росії. Звернулися до нас. Ми дали згоду й торік на танкерах доставляли цю нафту в Бакинський порт із казахстанського порту Актау й тут залізницею відправляли в чорноморський порт Батумі. У такий спосіб ми перевезли більш мільйона тонн нафти. Цього року, напевно, буде два мільйони. Вони прагнуть і далі нарощувати обсяги. Можливо, що це буде близько 10 млн. тонн. Тому між Казахстаном і Азербайджаном є угода про прокладку нафтопроводу з Казахстану в Баку, щоб далі цю нафту трубопроводом експортувати на Захід.

Західні країни, зокрема, США, пропонують транспортувати туркменський газ газопроводом Туркменістан - Баку на Захід. Зараз у Туркменістані перебуває делегація США, яка займається цим питанням. Вона була й у Туреччині. Завтра вона прибуде до нас, в Азербайджан.

Тому, думаю, маршрутів буде багато. Ми - прихильники багатьох варіантів маршрутів.

А щодо 60- річчя Леоніда Даниловича Кучми, то я ставлюся до нього з великою повагою. Я неодмінно поздоровлю його й візьму найактивнішу участь в урочистостях, присвячених його 60- річчю.

Костянтин Гусаров (прес-служба Кабінету міністрів України): Гейдаре Алієвичу, людей з такою унікальною, легендарною долею, як Ваша, можна порахувати по пальцях. Відомо, що міжособистісні взаємини президентів впливають на рівень міждержавних відносин. Як би Ви могли проілюструвати ваші теплі, дружні міжособистісні відносини з Леонідом Даниловичем? Яким чином вони впливають на рівень міждержавних відносин?

Гейдар Алієв: Для того щоб міжособистісні відносини склалися, повинна бути основа. Це не може створюватися спеціально. Взаємини між мною й президентом Леонідом Кучмою склалися на основі, насамперед,великої подібності наших політичних поглядів, політичних позицій з багатьох питань міжнародного життя, з багатьох питань, які вирішуються в СНД, і з багатьох питань, що стосуються регіону Кавказу, України, Центральної Азії. Це дуже важливий фактор, який створив умови для встановлення наших міжособистісних стосунків.

Крім того, повинні бути людські симпатії один до одного. На щастя, вони виявилися в нас взаємними. Тому ставлюся до нього з дуже великою повагою. І, мені здається, він до мене ставиться з такою ж повагою.

Користуючись нагодою, хочу сказати, що ваш президент Леонід Данилович Кучма розумна людина. Як я бачу, відчуваю він твердо стоїть на позиціях суверенітету й незалежності України, прагне багато чого зробити для своєї країни. Вважаю, що ваш народ повинен цінувати це, активно підтримувати його, допомагати йому.

Україна - країна величезна, з великим економічним потенціалом, населенням, великою територією. Вона може стати однієї з розвинених і провідних країн Європи. Україна має у своєму розпорядженні такі можливості й за природними ресурсами, і за економічним, інтелектуальним потенціалом. Думаю, що реформи, які здійснюються в Україні, курс на демократизацію, який твердо здійснює президент Леонід Данилович Кучма, це той вірний шлях, який може вивести Україну на високий рівень.

Усе це викликає в мене симпатію і є притягальною силою, яка й забезпечує міжособистісні взаємини між Леонідом Даниловичем Кучмою й мною. Ціную ці взаємини й, безумовно, вони впливають на розвиток міждержавних відносин, тому що наше взаєморозуміння, спільність наших поглядів, бажання активно співробітничати, беручи до уваги наші особисті стосунки, безумовно, становлять єдиний комплекс.

Тут були різні делегації. Прем`єр-міністр України спеціально приїжджав сюди разів зо два, щоб розглянути питання економічного співробітництва. Наші делегації були в Україні. Вважаю, що наші міжособистісні стосунки дуже міцні й вони будуть і надалі міцніти. А вам моя дружня порада: ще більше надавати підтримку президентові Леоніду Даниловичу Кучмі.

Олег Колесников (газета "Регіон"): Шановний пане Президенте, на жаль, на пострадянському просторі не припиняються міжнаціональні військові конфлікти. Багато політологів прямо пов`язують цю ситуацію з національною політикою, що проводиться Горбачовим в останні роки. Хотілося б довідатися про вашу думка з цього питання.

Гейдар Алієв: Згодний з тими політиками, які пов`язують ці конфлікти на пострадянському просторі із грубими помилками, які допускав Горбачов. Так воно й було. Я ж працював разом з Горбачовим багато років. Я працював з ним у дуже близькому контакті, коли він працював у Ставрополі, а я - в Азербайджані. Коли він працював у Москві, займався питаннями сільського господарства як секретар ЦК КПРС, я був першим секретарем ЦК Азербайджану. Потім, коли наприкінці 1982 року я був запрошений у Москву й був членом Політбюро ЦК КПРС, першим заступником голови Ради Міністрів, Горбачов теж був членом Політбюро, секретарем ЦК. Ми працювали паралельно.

Пізніше, в 1985 році ми всі разом проголосували в Політбюро за нього, обрали його генеральним секретарем. Але потім він зазнався й допустив багато помилок. Але мені здається, дуже важкі наслідки мають грубі помилки в питаннях національної політики. По-моєму, він тоді дещо робив навмисне, а не допускав помилки. Власне кажучи, на цій основі виник конфлікт із ним. На совісті Горбачова нагірно-карабаський конфлікт між Вірменією й Азербайджаном. Тоді це був перший конфлікт у Радянському Союзі. До цього не було ні одного конфлікту. Це перший конфлікт. І він, як керівник Радянського Союзу, перша особа, в 1988 році не тільки не припинив, не запобіг цьому, навпаки, сприяв розширенню цього конфлікту. Я маю повну підставу сказати. Він вчинив злочин, коли в січні 1990 року, зовсім не маючи ніякої підстави, він ввів у Баку, в Азербайджан великий контингент радянських військ і знищив тут багато безневинних людей, залив вулиці міста Баку кров`ю. Ви, напевно, відвідали тут Алею шехідів - цвинтар, де поховані ці безневинні люди. За цей злочин він не поніс покарання, а повинен понести його. Це теж із серії його грубих помилок у національних питаннях.

Ігноруючи національну психологію, особливості національної політики, він ухвалював такі бездумні рішення й дійшов до того, що організував військову агресію проти свого народу. Хіба можна було?

Я працював тут, в Азербайджані, добре знаю республіку. Азербайджан і так був насичений військами, тут увесь час перебували великі військові формування Радянської армії. Тут стояла найбільша 4-а армія, перебували Бакинський округ протиповітряної оборони, Каспійська флотилія, десантні війська - величезна кількість військ. Я знаю, тому що багато років був керівником Азербайджану й відвідував усі ці військові частини. При їхній наявності він ввів сюди великий контингент військ, направив сюди міністра оборони маршала Язова, міністра внутрішніх справ Бакатіна, першого заступника міністра держбезпеки, інших, влаштував тут погром. Це вже не лише помилки його національної політики, це злочин.

Те ж саме й у вас. Ви страждаєте зараз від сепаратизму в Криму. Це теж його наслідки. Усі наступні конфлікти: у Грузії - абхазький, осетинський конфлікти, конфлікти в Чечні, у Наддністрянщині виникли після того, як виник конфлікт у Нагірному Карабасі. Тобто ця заразна хвороба поширилася. І в цьому він винний.

Повторюю, я з ним сперечався із цього приводу. Наприклад, коли в 1986 році він заміняв керівників деяких республік, у Казахстані повинен був піти у відставку перший секретар ЦК Кунаев. Казахстан - це велика республіка. Кунаєв - казах, 22 роки був керівником республіки. Раптом Горбачов посилає туди на пост першого секретаря ЦК Компартії Казахстану зовсім сторонню людину - Колбіна, тому, що він його друг. А він ніколи не жив у Казахстані, не працював, та ще належить не до казахської, а до російської національності. Як же могли казахи погодитися із цим? Коли студенти вийшли на вулицю, влаштували протест, проти них рушили війська, сили міліції, а потім прийняли постанову про "казахський націоналізм". Який казахський націоналізм? Народ просто висловлював своє волевиявлення.

Це було в 1986 році. Тоді я ще був членом Політбюро й висловив свою незгоду з його позицією щодо цього . У нас був великий конфлікт, і не один, на цю тему. І, власне кажучи, тому наприкінці 1987 року мене усунули від усіх постів у Політбюро. Звичайно, я пішов у відставку, там було оголошено: за власним бажанням, за станом здоров`я. А після того, як я пішов у відставку, вийшов з Політбюро, буквально через місяць пішли ці провісники конфлікту в Нагірному Карабасі й заяви деяких вірменських діячів про те, що "Нагірний Карабах треба приєднати до Вірменії". Через місяць після того, як я пішов у відставку, професор Аганбегян заявив у Парижу газеті "Юманіте" про те, що "Нагірний Карабах треба приєднати до Вірменії", а також про те, що "це питання погоджено з Горбачовим". Так що Горбачов дуже винний у всіх цих питаннях.

Ірина Балаліна (газета "Комсомольська правда в Україні"): пане Президенте, який вплив на Азербайджан і його міжнародні контакти має внутрішня опозиція, яку підтримують ззовні?

Гейдар Алієв: Не можу сказати. У всякому разі, я вже сказав, що наявність опозиції в будь-якій демократичній державі явище нормальне. Якщо не буде опозиції, не можна говорити про демократію. Щодо нашої непримиренної, радикальної опозиції, то, на жаль, вона в нас з`явилася у свій час зі зброєю, своїми збройними загонами, збройними формуваннями. Народний фронт мав свої збройні загони. І навіть тоді, коли Народний фронт прийшов до влади, його представник був обраний президентом, у розпорядженні якого була армія, поліція, Міністерство внутрішніх справ, він тримав збройні формування Народного фронту, вони існували самостійно. Тому вони ніяк не можуть відійти від своїх старих звичок, думки про те, що можна добитися влади зі зброєю, шляхом збройного скинення влади. Виходячи із цієї психології, вони займають таку непримиренну позицію. Можна бути в опозиції, природно, можна критикувати владу президента, його політику тощо. Але треба діяти в рамках закону. Ні, якщо вони чогось хочуть, але їх бажання не задоволено, то не поводяться так, як захочеться.

Що стосується їхніх зв`язків із зовнішнім світом, то, звичайно ці зв`язки є. Наприклад, я говорив вам про спробу перевороту в жовтні 1994 року. Люди, які намагалися це вчинити, потім розбіглися, з`явилися в Росії, їх там переховували. Правда, потім, завдяки нашим послідовним зусиллям, багатьох з них нам довелося виловити, одержати звідти. Але якщо їх там переховували, якщо вони могли жити там нормально, виходить, їх хтось підтримував.

Або, наприклад, в 1995 році загін ОМОН намагався здійснити тут переворот. В його складі виявилися представники спецслужб Туреччини. Але ж Туреччина дружня країна. У нас дуже тісні дружні відносини, у мене дуже добрі дружні стосунки з керівниками Туреччини, зокрема, із президентом Сулейманом Демірелем. Ми з ним знаємо один одного 30 років і між нами велика дружба. Проте, якісь сили в спецслужбах опинилися разом з тими людьми, які тут організовували збройний переворот. Тому не виключаю, що радикальна опозиція теж підживлюється якимись силами ззовні Азербайджану. Які це матиме наслідки? Звичайно, прогнозувати важко. Але, на жаль, деякі по-екстремістськи налаштовані особи з опозиції не відмовилися від способів терору й збройних дій проти влади. От це найважче, що може бути. Але досвід останніх років показує, що такі спроби зазнають поразки.

Любов Горбатюк (газета " Новини-Ньюс"): У цей важкий для Азербайджану період Вам вдалося стати справді національним лідером, створити єдину державу. Скажіть, у чому секрет Вашого політичного успіху?

Гейдар Алієв: Мені, напевно, важко про це сказати. Ви ж тут були кілька днів, зустрічалися з людьми тощо. Напевно, ви самі відчули, у чому секрет. Моя біографія вам відома. З ранніх років я був залучений до державної діяльності. 29 років тому, у липні 1969 року я був обраний першим секретарем Центрального комітету Компартії Азербайджану, пропрацював тут 14 років. Потім, після смерті Брежнєва, мене запросили в Москву, я був обраний членом Політбюро, призначений першим заступником голови Ради Міністрів СРСР. П`ять років працював на цій посаді. Як я вже сказав, наприкінці 1987 року я пішов у відставку. Після цього в моєму житті почався період опали. Напевно, ви пам`ятаєте, з 1988 року в засобах масової інформації, у газетах з`явилися наклепницькі, я вважаю, публікації щодо мене, моєї діяльності. Я перебував в опалі, був ізольований від усього. І все-таки в січні 1990 року, коли в Баку ввели війська, я, живучи в Москві, у якійсь мірі був інформований про важке становище в Азербайджані. Тоді я намагався якось висловити свої поради, міркування Горбачову, іншим членам Політбюро. Але вони від моїх послуг повністю відмовилися. Я не міг поговорити з ними навіть по телефону.

В 1990 році, коли сюди ввели війська, я вже не міг мовчати, виступив у Москві на багатолюдному мітингу із протестом проти цих акцій радянського керівництва, Політбюро, проти введення військ до Азербайджану засудив це. Проти мене почалося ще більше гонінь, публікацій у газетах. Усе це призвело до того, що я залишив Комуністичну партію й зробив офіційну заяву, з якій зазначив причини з яких виходжу з лав Комуністичної партії.

Я прибув у Баку, мені вже важко було жити в Москві. Там я зазнав переслідувань. Але, на жаль, обстановка тут була така, що мені не дали можливості жити в Баку, хоча при владі були люди, яких я свого часу висував на роботу. Що ж, політика є політика. Я був змушений поїхати зовсім далеко, у Нахчивань, де народився.

Це невелика автономна республіка, яка територіально ізольована від Азербайджану. Я прожив там три роки. І от в 1993 році мене запросили сюди. Ну самі поміркуйте, 1993 року, коли тут склалася настільки важка обстановка, люди, які мене виживали навіть із Азербайджану - мені вже далі нікуди було їхати, тому що в Москві я не міг жити, приїхав сюди, а тут мені не дають жити, виїхав на саму окраїну Азербайджану, і звідти мене виживали, далі вже нікуди було, ну, кудись у гори я повинен був піднятися, але однаково на території Азербайджану, - були змушені в 1993 році запросити мене сюди.

Щоправда, крім них, мене запрошували й інші представники народу. Тобто, тут не знайшлося людини, яка б у цей важкий для Азербайджану період мола би взяти на себе місію розрядити тут обстановку. Мене запросили, я зумів це зробити. Хоча в ті роки, коли я перебував в опалі, на мене було багато нападок, але я завжди почував довіру народу до мене в Азербайджані. Та й не тільки в Азербайджані. У Росії я завжди почував симпатію до себе з боку багатьох верств населення.

Чому? Напевно, тому, що моя багаторічна робота і в Азербайджані на чолі республіки, і в Москві в якості одного з керівників Радянського Союзу, переконала людей у тому, що мені треба вірити. І люди мені вірять. І віра людей, природно, надає мені сили й дозволяє долати всі ці труднощі, навіть тоді, коли я перебував в опалі, в ізоляції. Природно, мені важко було жити, але я почував віру людей і це мені допомагало.

І знову ж довіра. А що я роблю? Я просто намагаюся виправдати цю довіру своєю послідовною діяльністю. Я багато працюю й роблю все, що можу, усе можливе для того, щоб у цей важкий для народу період підняти республіку.

Звичайно, мені так само, як і кожному азербайджанцеві, завжди прикро від того, що частина людей у нас живе в наметах, у тяжких умовах. Це постійно точить моє серце. Але все можливе, я роблю, щоб повернути їх у рідні домівки. Мабуть, навряд чи хтось інший може зробити більше, ніж я. І якби я знав, то поступився б йому місцем. Нехай прийде, зробить більше. Але я вважаю, що я зроблю максимум можливого.

І все це надає мені силу, енергію. І в цьому, напевно, секрет мого успіху.

Віктор Козловский (телекомпанія "Інтер"): Гейдаре Алієвичу, не могли б Ви відзначити нинішню роль Росії в конфлікті в Нагірному Карабасі й на всьому Кавказі? Яку позицію займає нинішнє керівництво Росії в цій ситуації?

Гейдар Алієв: Ми дуже покладаємося на Росію як на співголову Мінської групи ОБСЄ в розв`язанні конфлікту. Покладаємося ще й тому, що Росія має великий вплив на Вірменію. Ви знаєте, що у Вірменії перебуває великий контингент російських військ, вони мають статус військових баз. Росія має дуже тісне військове співробітництво з Вірменією. Нещодавно міністр оборони Росії був з офіційним візитом у Вірменії, вони підписали нові документи про військове співробітництво. Росія дуже допомагає Вірменії у всіх напрямках. Тому Вірменія зважає на Росію. Виходячи із цього, ми вважаємо, що Росія може дуже багато чого зробити для мирного врегулювання конфлікту.

А чому конфлікт ми не можемо врегулювати? Тому що Вірменія займає деструктивну позицію. Вона домагається того, щоб надати Нагірному Карабаху статус незалежності. Ми ніколи із цим не можемо погодитися. І світове співтовариство не погоджується із цим. І жодна міжнародна організація не може погодитися із цим, тому що це суперечить корінним принципам міжнародного права, Організації Об`єднаних Націй, ОБСЄ. Територіальна цілісність кожної держави - це непорушний принцип міжнародного права. Якщо хтось його порушує, так він сам собі шкодить. Росія сама зараз страждає від конфлікту в Чечні. Становище в Чечні ускладнює обстановку в Росії. Чечня домагається незалежності, а Росія, природно, не може надати їй цього. І от, будь ласка, конфлікт ніяк не вирішується.

Тому вимоги Вірменії, у тому числі Нагірного Карабаху, який зараз становить єдине ціле з Вірменією, безпідставні. Просто їм треба чітко сказати про те, що ваші вимоги неправомірні й ніколи не можуть бути виконані. Тоді, звичайно, Вірменія може погодитися з тими принципами, які в грудні 1996 року були прийняті всіма членами ОБСЄ. З 54 країн 53 проголосувало за ці принципи, крім Вірменії.

Це три принципи, які передбачають: перше - визнання територіальної цілісності Азербайджану й Вірменії. Вірменія не визнає дотепер територіальної цілісності Азербайджану, тому що вона порушила їх. Другий принцип - надання Нагірному Карабаху статусу самоврядування в складі Азербайджанської держави. Третій принцип - гарантія безпеки для всього населення Нагірного Карабаху.

Ми згодні із цими принципами, хоча вони нас теж не задовольняють. Але Вірменія не погоджується, домагаючись статусу незалежності Нагірного Карабаху. А це неможливо. Отже, якась країна, яка має вплив на Вірменію, - а такою країною є Росія, - повинна чітко сказати: ні, цього не буде, давайте, будь ласка, на позиціях взаємоприйнятих. Ми готові до цього. Ми готові дати Нагірному Карабаху високий статус самоврядування. Але Нагірний Карабах повинен бути в складі Азербайджанської держави, і територіальна цілісність Азербайджану повинна бути відновлена.

Тому Росія має більші можливості. Я сподіваюся, що вона використає ці можливості.

Ольга Лінь (газета "Закон і бізнес"): Шановний Гейдаре Алієвичу, є думка про Ваш особистий вплив на формування зовнішньої політики Азербайджану. Ви зуміли забезпечити внутрішню стабільність у країні й динамічний економічний розвиток. Це в результаті позначилося на міжнародному авторитеті Азербайджану. Тому не могли б Ви відповістити на запитання: яке місце структури ГУАМ серед тих структур, у які вже вступають наші країни? Які перспективи розвитку цієї структури й чи обґрунтовані заяви деяких посадових осіб про те, що ця структура створена з метою забезпечити транспортування нафти й газу з каспійського регіону?

Гейдар Алієв: Ви знаєте, що цю структуру створили президенти України, Грузії, Молдови й Азербайджану, коли вони були в Страсбурзі. І повинен сказати, що вийшла дуже гарна структура. Ми - країни, які в основному з багатьом питаннях займають ідентичну позицію в міжнародному житті. Географічно ми пов`язані один з одним - тут, на Кавказі - Грузія й Азербайджан, там, через Чорне море - Україна й Молдова. Вважаючи, що ця структура має і політичне, і економічне значення, не виключається, звичайно, і питання використання енергоресурсів Каспійського моря. Але ця структура виходить далеко за межі використання каспійської нафти. Вважаю, що вона має гарну перспективу. Молода організація, нещодавно створена. Ми в Азербайджані вважаємо, що треба послідовно зміцнювати й розбудовувати наше співробітництво в рамках ГУАМ.

Арзу Сардарлы (газета "Голос Азербайджану"): Пане Президенте, наша газета є одним із джерел інформації для українців, азербайджанців, ми одержуємо інформаційну підтримку від азербайджанців, які живуть в Україні. Користуючись нагодою, які побажання Ви хотіли би передати передплатникам в Україні через нашу газету?

Гейдар Алієв: В Україні видається ваша газета? Регулярно видається? Щотижнева? І широко розповсюджується?

Арзу Сардарли: Широко розповсюджується в Україні, частину ми плануємо розповсюджувати в Азербайджані. Ми одержуємо повну інформаційну підтримку з боку пана посла й посольства.

Гейдар Алієв: Поздоровляю вас із цією ініціативою, вважаю це дуже доброю, хорошою справою й бажаю вам успіхів. Хотів би, щоб ваша газета набула ще більшої популярності, розширила б географію свого розповсюдження й більше впливала на азербайджанців, що проживають в Україні, давала б більше інформації про Азербайджан не тільки для азербайджанців, але для всіх жителів України.

Мої побажання вам я вже сказав. Бажаю вам успіхів і сподіваюся, що наше посольство буде вам допомагати, щоб ви розширили свої можливості. А щодо побажань азербайджанцям, які проживають в Україні, то через вашу газету хотів би сказати: насамперед хотів би, щоб вони поважали закони, порядки цієї країни - України, щоб підкорялися цим законам, дотримувалися їх. Це головний обов`язок кожного громадянина. Я б побажав, щоб кожний з них вніс би свій внесок в подальше зміцнення дружніх, братніх відносин між українським і азербайджанським народами.

Хотів би, щоб кожний азербайджанець, який проживає в Україні, гідно представляв наш народ, нашу республіку, нашу країну, нашу культуру. І хотів би, щоб азербайджанці, які проживають в Україні, так само, як і в інших країнах, не забували свою мову, свою культуру, свої звичаї, свої обряди. Це дуже важливо. Звичайно, треба знати мову країни, де ти живеш. Треба поважати її звичаї й закони. Але при цьому треба зберігати й свою національну самобутність, не забувати своє коріння, свою мову, свою культуру. От мої побажання.

Юрій Райхель (газета "Наш будинок"): Пане Президенте, хочу передати Вам екземпляри нашої газети, тут матеріал, у якому використані Ваші біографічні дані, про те, як Ви керуєте Азербайджаном у цей час.

Гейдар Алієв: Дуже дякую.

Юрій Райхель: У мене два запитання. Ви назвали Україну стратегічним партнером. Які ще країни Ви могли б назвати стратегічними партнерами Азербайджану? І друге запитання: Ви вже згадували про те, як Ви керували Азербайджаном з 1969 року. Чим би Ви хотіли скористатися з тогочасного досвіду, перенісши його у сьогодення, коли знову керуєте країною?

Гейдар Алієв: У нас є країни, з якими ми маємо стратегічне партнерство. Десь вони зафіксовані в наших міждержавних документах, десь просто так заявлено. От, наприклад, я тільки що повернувся з Великої Британії. Там і прем`єр-міністр, і інші особи з уряду кілька разів заявляли, що прагнуть мати з Азербайджаном відносини стратегічного партнерства. Я теж погодився із цим підходом. Тому отут, очевидно, немає необхідності перераховувати всі ці країни, їх чимало.

А що стосується того, що б я сьогодні перейняв з минулого досвіду, то розумієте, коли я колись керував Азербайджаном, це була інша країна, інша державна система, інша економіка, інша ідеологія. Я й наш народ від тієї, комуністичної ідеології відмовилися, хоча ми все життя служили їй. До речі, я ніколи не вважаю для себе якимось мінусом те, що я керував Комуністичною партією Азербайджану. Навпаки, я пишаюся цим, пишаюся тим, що я зробив в Азербайджані. Пишаюся тим, що я був одним з керівників Радянського Союзу. Була країна, була держава. Ми всі народилися й виросли в цій країні, чесно й вірно служили насамперед своєму народу, природно, країні, державі.

Зараз Азербайджан - незалежна держава. Це корінна відмінність від того, що було тоді. Ми самі хазяї своєї долі. Ми самі вирішуємо, що треба робити. Добре чи погано - ми самі вирішуємо. Ми вже ні від кого не залежимо. Це найбільше досягнення й величезне щастя для кожного народу й, зокрема, для азербайджанського. Тому зараз ми і я, як керівник, усі інші керуємося засадами зовсім іншими і в національно-державному устрої, і в суспільному житті, і в економіці.

А що з того, що можна використати з минулого, так багато чого можна використати. Працювати завжди треба чесно, сумлінно. Треба завжди бути відданим своїй справі, вірно служити своєму народу. А досвід, який накопичений у ті роки не тільки мною, але й усіма людьми того покоління, великий. Наприклад, у вас в Україні. Адже всі ваші керівники тією чи іншою мірою - це в минулому великі керівники того періоду. Ось Леонід Данилович Кучма - скільки років він керував великою галуззю, що мала всесоюзне значення. Тобто, він має управлінський, державний, організаторський досвід. Без цього досвіду важко керувати великою справою, важко виконувати велику роботу. Дехто вважає, що він просто політикою займається, прийде й буде керувати державою. Це неможливо. І, до речі, попередній досвід у нашій країні це підтвердив. І не тільки в нашій країні, але й в інших країнах.

Звичайно, коли наша країна, Азербайджан, пройде цей перехідний період, коли ми зуміємо створити всі демократичні інститути, створити налагоджений економічний механізм, коли люди звикнуть дотримуватися всіх законів, тобто коли ми досягнемо високого рівня економічно розвинених країн, країн з високим рівнем демократії, тоді, можливо, і звичайний політик, що не має управлінського досвіду, досвіду державної діяльності, теж зможе керувати тією чи іншою ділянкою або державою в цілому.

А в країнах перехідного періоду, і це показав досвід країн СНД, керують люди з досвідом - і життєвим досвідом, досвідом практичної роботи, досвідом організаторської, державної діяльності. І цей досвід, який є й у мене теж, сьогодні дуже допомагає мені вирішувати багато питань.

Дана Романець (газета "Україна молода"): Шановний пане Президенте, коли Вас обрали першим секретарем ЦК Компартії Азербайджану, Ви насамперед почали боротися з корупцією, хабарництвом. Скажіть, будь ласка, чи вдалося Вам викорінити ці явища в нинішній період?

Гейдар Алієв: Дійсно, в 1969 році, коли мене обрали першим секретарем ЦК, - ви знаєте, що до цього я був тут міністром національної безпеки й багато років працював в органах державної безпеки, - по своїй роботі в цій сфері я знав багато чого про те, як розвивається корупція, хабарництво. Це турбувало мене. Я й тоді, на тій роботі, робив спроби по можливості боротися із цим. Але тоді я не мав великої влади. Коли мене обрали першим секретарем ЦК, тобто вся влада в республіці виявилася вже підлегла мені, я залишив осторонь навіть економічні, інші питання й насамперед зайнявся питанням боротьби з корупцією, хабарництвом, використанням посадовими особами свого службового становища в корисливих цілях тощо. І повинен сказати, що розгорнув велику роботу.

Пам`ятаю, що навіть у ті роки в інших регіонах Радянського Союзу це одержувало більшу підтримку, тому що в Радянському Союзі це була загальна хвороба. Разом з тим я зустрічав і опір, заперечення, тому що в деяких інших республіках, у Москві до цього ставилися не зовсім позитивно. Тоді дехто вважави, що цим я компрометую соціалістичний лад. Тому що існувала така ідеологія, що хабарництво - це пережиток капіталізму, минулого, що це перейшло до нас із капіталістичного світу й не характерно для соціалістичного суспільства, для нашої держави. І коли я відкрито про це говорив, коли мої доповіді друкувалися в газетах, коли ми викривали таких людей і вони зазнали різних видів покарання й про це писалося в газетах, тоді це викликало в багатьох людей дуже велике схвалення, підтримку. Але в деяких посадових осіб у Москві, в інших республіках це викликало заперечення, бо вони вважали, що Алієв компрометує нашу систему, наш лад, що про це не можна так відкрито говорити, що західна пропаганда скористується цим тощо. Зі мною навіть розмови були на цю тему. Казали, що дарма я так усе надто відкрито роблю.

А я завжди говорив, що західна пропаганда однаково використає. Незалежно від того, чи ми говоримо про те, є в нас хабарники чи ні, вони однаково говорять про те, що є корупція, є хабарники. Краще відкрито говорити, розгорнути боротьбу проти цього, а не приховувати.

Знаєте, в Азербайджані ми добилися значних успіхів. І коли я працював у Москві, у Політбюро, то дуже активно ставив ці питання.

На жаль, не можу сказати, що ми подолали цю хворобу, цю ваду. Ні. Більше того, надалі, коли я опинився в опалі, - я вже казав, що проти мене публікували матеріали в газетах, - багатьох з тих хабарників, кого було викрито, заарештовано й засуджено, було випущено з в`язниць. Вони й були авторами тих статей, які звинувачували мене в якихось гріхах. Деяких з них в Азербайджані витягали навіть на телебачення, представляли "жертвами алієвського беззаконня, алієвської сваволі". Повірте, справа минула, ніякого беззаконня, ніякої сваволі не було.

Ця хвороба не пройшла. І в перехідний період вона одержала ще більш широке поширення. У нас зараз в Азербайджані майже всі говорять про корупцію. До речі, більше говорять про корупцію ті, які самі займаються нею. У людей в опозиції, які критикують владу, головний козир - у державних органах є корупція. Є. Я ніколи не заперечував і не заперечую цього. До речі, за короткий період моєї роботи я вже багатьох міністрів, інших посадових осіб, глав виконавчої влади різних міст і районів звільнив з роботи, покарав за це. Але я маю моральне право говорити про це, тому що борюся із цим злом. А ті люди, які самі, можливо, є авторами корупції в Азербайджані, займалися й сьогодні займаються нею, обвинувачують влади в тому, що є корупція. Це, звичайно, безчесно.

Таким чином, на ваше запитання відповім, що все життя активно боровся із цим, і сьогодні велика підтримка народу, яка й тоді була, і сьогодні збереглася довіра, вона багато в чому пов`язана із цим. Разом з тим, ми не зуміли подолати цю ваду. Сьогодні в Азербайджані корупції більше, ніж в 70-і роки, коли я працював. Звичайно, тоді, можливо, боротися було легше. Тому що тоді була інша влада. А сьогодні сутужніше боротися. Але ми боремося й будемо боротися.

Наталя Смолярова (телекомпанія "Тет-а-тет"): Наша телекомпанія співпрацює з посольствами, і ми зняли два фільми за назвою "Посольство Азербайджану представляє..". У нас налагодилися гарні зв`язки з телебаченням, і ми готові співпрацювати надалі . Що б Ви могли побажати нашим телеглядачам майбутнього фільму ?

Гейдар Алієв: Що я можу побажати? Успіху, звичайно. На початку нашої бесіди я сказав, що я вдячний вам за те, що ви приїхали. Ви самі побачите наше життя й, звичайно, наші успіхи (нехай вони невеликі), і наші недоліки, і реальність нашого життя, наші проблеми, наші труднощі. Усе перед вами відкрите, усе для вас доступно. Тому побажав би, щоб більше знали про Азербайджан. І про ті важкі проблеми, які столять перед нами і які ми прагнемо розв`язати, і про ті реальні досягнення, які є в Азербайджані. От що я хотів би побажати. Дякую.

Оксана Ващенко (українське радіо, канал "Новини"): Як Ви ставитеся до релігійної освіти дітей, молоді? Ви вважаєте це потрібним?

Гейдар Алієв: Вважаю, що дітей треба просвіщати. Тобто діти повинні знати релігію не зі слів бабусі, дідуся, а з достовірних джерел, книг. Повинні знати, що таке релігія. Кожний вільний сповідати будь-яку релігію, сприймати її. Адже в минулому ми жили в умовах, коли з релігією боролися. Одним з напрямків виховної роботи була атеїстична, антирелігійна пропаганда. Тепер цього немає. Є велике захоплення релігією. Це теж природно, тому що якщо 70 років усе заборонялося, тепер усе відкрито. Люди прагнуть знати, прагнуть долучитися до релігії. Треба кожній людині дати можливість самій вільно визначати своє ставлення до релігії. Для цього треба, щоб у школах діти одержували інформацію про релігію, про її історію, значення.

Мар`яна Ангелова (Агентство національних новин): Вельмишановний Гейдае Алієвичу, дозвольте подякувати Вам за можливість цієї зустрічі. Але хочу сказати, що це не перша наша зустріч. Під час - святкування Вашого 75-річчя ми всі були поруч із Вами, коли посольство Азербайджану організувало грандіозне святкування, усі ми відчули себе причетними до цієї події. Вами пройдений дуже великий шлях, і ми розуміємо, наскільки він був важкий з усіма цими нюансами. Нашою і вашою метою була висока ідея - ідея незалежності Азербайджану. Коли Ви прийшли до розуміння необхідності такого радикального рішення, втілення цієї ідеї? І якою Ви бачите роль незалежного, вільного й економічно сильного Азербайджану на порозі XXI століття?

Гейдар Алієв: Спасибі вам за увагу до Азербайджану й, зокрема, до мене. Що стосується вашого питання, то знаєте, коли я був у складі Політбюро в 1986-87 роках, уже відчувалося, що цей лад і ця держава руйнуються. Я це відчував. Остаточно до думки про те, що Азербайджан повинен бути незалежним, я дійшов у 1988-89 роках. В 1990 році я повернувся до Азербайджану. Тоді ще існували Комуністична партія, Радянський Союз. Але коли, повторюю, я вийшов з лав Комуністичної партії, я активно виступав і роз`яснював, що Радянський Союз уже не має майбутнього, нам треба боротися за свою незалежність. Я говорив це привселюдно, говорив це офіційно, виступав у газетах. На початку 1991 року, коли Радянський Союз руйнувався, Горбачов намагався якось зберегти його, говорячи, що, начебто, той Радянський Союз, який існує, поганий і треба буде підписати новий союзний договір, який буде відрізнятися від договору, підписаного в 1922 році. Для цього на 17 березня призначили референдум про збереження Радянського Союзу. Я пам`ятаю цю дату 1991 року. Але про цей референдум було оголошено ще 1990 року. І вже в 1990 році я виступав на мітингах у Нахчивані, де відкрито говорив про те, що Азербайджан повинен бути незалежним, він не повинен іти ні на який референдум. Тоді, в 1990 році, відбулися вибори до Верховної Ради Азербайджану й Верховної Ради Нахчивані. Мене, людину, яка перебувала в опалі, в ізоляції, народ обрав тоді депутатом Верховної Ради Азербайджану й у Верховну Раду Нахчиванської Автономної Республіки одночасно. До речі, мене туди обрали, незважаючи на те, що влада переслідувала мене. Я прибув тоді в Баку на сесію Верховної Ради й виступив, сказав відверто, що в цьому залі людини, яка би служила Радянському Союзу більше, ніж я, ви не знайдете. Я один з тих, хто активно сприяв зміцненню Радянського Союзу. Це так і є. Бо багато років я був у керівництві Радянського Союзу. Років 20 я був депутатом Верховної Ради СРСР, членом ЦК КПРС, був кандидатом у члени Політбюро, членом Політбюро. Тобто, я дійсно зміцнював Радянський Союз. Тому я сказав, що зараз ви сидите й домагаєтеся того, щоб народ Азербайджану проголосував за збереження Радянського Союзу. Але не треба цього робити. Радянський Союз руйнується й Комуністична партія повинна залишити владу, Азербайджан повинен бути незалежним. Я про це говорив в 1990 році на сесії Верховної Ради Азербайджану.

Так що в мене ця лінія була і я твердо дотримувався її. І коли наприкінці 1991 року Радянський Союз розпався, я зітхнув. Проте, небезпека того, що Радянський Союз може зберегтися, була. Тому ми дотепер твердо стоїмо на позиціях незалежності, щоб хтось не реставрував Радянський Союз. Ви знаєте, що такі силс є. Вони є в Росії, в Україні, по-моєму, теж є. Вони навіть у нас є. Правда, вони в нас не можуть особливо активно виступати, хоча є багато, хто прагне відбудови Радянського Союзу. Так що вже багато років минуло відтоді, як у мене виникла ця ідея, бажання, які втілилися в життя. Уже понад шість років ми живемо в умовах незалежного Азербайджану.

Віктор Воронін (радник Президента України): Вельмишановний Гейдаре Алієвичу, від імені всієї делегації висловлюю Вам щиру подяку за змістовну бесіду, яка, безсумнівно, стане історичною віхою в українсько-азербайджанських відносинах.

Народ України завжди із симпатією й любов`ю ставився до братського азербайджанського народу. Після того, як усі провідні засоби масової інформації України докладно повідомлять про життя незалежної Азербайджанської держави, про ту мудру державну політику, яку проводить керівництво країни, безсумнівно, це принесе величезну користь відносинам між нашими країнами.

Ми побачили багато чого в Азербайджані. Не сумніваюся, що всі присутні тут журналісти напишуть правдиво, об`єктивно й про трагічне (я маю на увазі, насамперед, становище біженців з окупованих районів).

Як ви знаєте, Президент України приділяє велику увагу розвитку українсько-азербайджанських відносин. Йому буде дуже приємно, що наша незалежна преса правдиво й об`єктивно напише про розвиток співробітництва між нашими країнами.

Високошановний пане Президенте, я б попросив вас надати коротке слово послові України в Азербайджанській Республіці Борису Григоровичу Алексенко.

Гейдар Алієв: Будь ласка, Борисе Григоровичу.

Борис Алексенко (посол України в Азербайджані): Вельмишановний пане Президенте Азербайджанської Республіки, шановний Гейдаре Алієвичу. Насамперед вдячний Вам за те, що ви знайшли час у надзвичайно напружений для Вас період роботи прийняти велику делегацію представників засобів масової інформації України.

Дуже вдячний Вам за той глибокий аналіз, який Ви зробили сьогодні для представників наших засобів масової інформації. Як завжди, із властивою Вам глибиною й широтою мислення, Ви проаналізували наші двосторонні відносини. Ви дали глибокий аналіз зовнішньополітичної ситуації.

Дякую Вам за теплі слова на адресу Президента України Леоніда Даниловича Кучми, на адресу народу України, на адресу нашої державної незалежності. Я вдячний Вам за той внесок, який особисто Ви вносите в налагодження, розширення, поглиблення двосторонніх відносин між Україною й Азербайджаном.

Ви, Гейдаре Алієвичу, і Президент України Леонід Данилович Кучма створили сприятливі політичні й правові умови для розвитку наших відносин у всіх сферах - і в економічній, і в гуманітарній, а також в інформаційній сфері життя суспільства. Ми високо цінуємо ті успіхи, яких під Вашим керівництвом добився Азербайджан уже як незалежна держава.

Тут Вас запитали, у чому секрет Вашого успіху? Я уважно вислухав. Із властивою Вам скромністю Ви не все освітили. Я б, якщо дозволите, доповнив, що секрет Вашого успіху в беззавітному служінню своєму народові. Це служіння народу із глибоким розумінням своєї відповідальності, це глибокий і всебічний аналіз ситуації, це наведення належного порядку й відповідальності, висока принциповість вашого підходу до будь-яких оцінок ситуації.

Ваш успіх у народів Азербайджану й України в тому, що Ви внесли й сьогодні вносите великий внесок не тільки в розвиток політичних, економічних, але й культурних зв`язків. Ви піклуєтесь про мистецтво, приділяєте велику увагу всім сторонам розвитку суспільства.

Хотів би відзначити Ваш особистий внесок у те, що зупинена війна. Завдяки вашому таланту й мужності сьогодні в Азербайджані наведений порядок. Але якщо порівняти становище в галузі боротьби зі злочинністю серед усіх країн - колишніх союзних республік, то сьогодні Азербайджан перебуває на самому видному місці за цим показником. Ви є ініціатором боротьби з різними зловживаннями.

Гейдар Алієв: Борисе Григоровичу, спасибі, не треба на цю тему, вистачить.

Борис Алексенко: Хотів би, щоб наші журналісти знали про це, тому що за три дні, Гейдаре Алієвичу, складно про все довідатися. А я все-таки знаю республіку не з_чуток, не за тими пасквілями, які були опубліковані в "Літературній газеті", у пресі.

Гейдар Алієв: Ну, це вже в минулому.

БорисАлексенко: Я бачив це своїми очами. Усе це наклеп. Хотів би подякувати Вам, Гейдаре Алієвичу, за ту гостинність, яку Ви виявили до нашої делегації. Хотів би подякувати Управління справами Президента, Виконавчий апарат Президента. Хотів би особисто подякувати Надзвичайному й Повноважному Послові Азербайджанської Республіки нв Україні панау Ібрагимову Назіму Гусейновичу, який вніс великий вклад у проведення сьогоднішньої зустрічі, в ознайомлення представників наших засобів масової інформації з життям і діяльністю народу Азербайджану, його організацій, міністерств і відомств.

Хотів би подякувати за теплоту й та привітність, яку відчувають українці, що проживають в Азербайджані, які є його громадянами. Сьогодні була зустріч журналістів з українською діаспорою. Вони теж просили мене передати Вам велику вдячність за те, що Ви виявляєте батьківську турботу про них.

На закінчення хотів би побажати Вам, Гейдаре Алієвичу, доброго здоров`я. І закінчуючи, розраховую на те, що після зустрічі Ви дозволите мені довести до Вас дані мені окремі доручення. Ще раз велике Вам спасибі. Дай Боже Вам здоров`я, азербайджанському народу - миру й процвітання. Дякую за увагу.

Гейдар Алієв: Спасибі вам. Ще раз хочу висловити велике задоволення сьогоднішньою зустріччю. Я намагався відповісти на всі ваші питання. Радий, що ви тут і сподіваюся, що наші зустрічі в майбутньому будуть тривати. Бажаю вам здоров`я, добробуту, а українському народу й вашій країні - щастя, Президентові Леоніду Даниловичу Кучмі - нових успіхів. Спасибі. На все добре. До побачення.

Переклад здійснено з газети "Бакинский рабочий", 31 липня 1998р